Рубрика: Людина
– Оленка, серйозно ти чекаєш дитину? Очманіти.. Ніколи б не подумала, ти така тиха і непримітна, повівся ж хтось.. А хто тато, чи не Самсонов? На вигляд ботанік такий, як він міг? – Це не він. Слухай, мені потрібен хтось, хто допоможе позбавитися цього. Гроші я знайду. У мене є золотий ланцюжок і сережки, продам їх.
– Самсонов, мені потрібна твоя допомога. Я чекаю дитину. Залишати звісно, не збираюся. Термін 3 місяці лікарі не беруться вже. Знайди мені того, хто візьметься. Ти такий спритний, може допоможеш […]
Він був високий і навіть гарний. Дівчата досі задивлялися на нього на вулиці. Але він ніколи не зраджував. А чому? Тому що він хороший чоловік. А вона – погана дружина, яка йде з дому і зникає на кілька днів. Ну посварилися. Це що, привід істерики влаштовувати? Зараз він їй влаштує. Але Настя не трималася за ручку. І взагалі ніякої Насті за дверима не було. Перед Іваном стояла жінка в діловому костюмі. На вигляд років сорок, коротка стрижка темного волосся, недобрий жорсткий погляд.
У понеділок Настя не вийшла на роботу. Сказала, що у неї чи то грип, чи то застуда. Буває. У вівторок Настя теж не вийшла. А в середу подзвонив її чоловік […]
Скоро чоловік повернеться з роботи… або знову затримається, вигадуючи на ходу наївні відмовки свого запізнення. Всередині Валентини все кипіло. Вона, як кипляча закрита каструля, лютувала від однієї тільки думки, що зараз Колька у коханки. Недовго думаючи, в темряві, щоб не бачили цікаві сусіди, швидким кроком попрямувала до тієї, що стала суперницею. Сміливо забарабанила у вікна. З третього разу скрипнули двері з хати на закриту терасу. Гостя завмерла в очікуванні.Сміливо забарабанила у вікна. З третього разу скрипнули двері з хати на закриту терасу. Гостя завмерла в очікуванні.
З подряпаним обличчям Микола вирвався з пазурів дружини і втік. Валю охопив сміх, що більше нагадував істерику. Вона сама не очікувала від себе такої спритності. Важко впоратися з жінкою в […]
Якось приїхав він вкотре з заробітків, відпочив і подався до сусіда в гості. Посиділи трохи за зустріч , а сусід раптом і видав: – Михайле, ти довго ще будеш своїми заробітками роз’їжджати? – Ну, не знаю, скільки ти ще проїздиш. Придивись за своєю дружиною. Жінки вони такі, їх надовго не можна залишати. А ти свою Віру спокійно залишаєш, адже молода вона ще. Дивись… як би не виставила вона тебе та іншого не привела. – Ні, я Вірі своїй вірю, – відповів Михайло. – Моя на таке не здатна, та й грошей їй заробляю, де вона ще знайде такого чоловіка?
– Михайле, а Таня хвалиться, чоловік приїхав з заробітків, грошей багато привіз. Каже, вчора їздили до міста до торгового центру, мало не все там скупили. Михайле, ми з тобою живемо […]
Коли чоловік подався до іншої – “молода, красива, без двох дітей і проблем”, як потім казали люди – Світлана не плакала. Вона просто мовчки подивилася в дзеркало і сказала собі: – Ти не маєш права зламатися. Діти хочуть їсти. Зарплати в їдальні ледве вистачало на хліб і борщ. Старший син якраз зібрався вступати, а донька – на першому курсі медичного коледжу. Одного вечора вона сіла й написала на листочку: “Або Польща, або безвихідь.” Подзвонила знайомій, яка вже працювала в Познані на фабриці. Через два тижні Світлана їхала в автобусі з важкою валізою й ще важчим серцем. Залишала хату на сестру, дітей – на Бога
Світлана завжди була спокійною. Не з тих, хто скаржиться. Просто робила, що треба. Працювала в шкільній їдальні, доглядала за двома дітьми, тримала господарство і рідко виходила за межі свого села […]
– А де ключі? – Які ключі? – тихо перепитала мати. – До мікрохвильової печі ключів не додається! – Про яку ще мікрохвильову піч мова?! – обурилася наречена, привертаючи увагу гостей. Де ключі від квартири? Ви вирішили подарувати мені цю штуку? – Ну, так! – Скажи, що це жарт!
Марина не могла всидіти на місці. Завтра їй належало вийти заміж за Артема, з яким вона зустрічалася майже п’ять років. Батьки по обидва боки були раді, що пара нарешті вирішила […]
– Іринко, ну що ти стоїш, як соляний стовп! – голос свекрухи, Валентини Семенівни, тремтів від розпачу. – Я ж не навмисне!
Пластик плавився з нудотним солодкуватим запахом, а гарне блакитне підсвічування дна блимало, наче пошкоджене око. Ірина стояла перед конфоркою та дивилася на те, що ще вчора було її улюбленим чайником. […]
– У сенсі – витратила премію на себе?! Ти це серйозно зараз кажеш? – голос Маргарити затремтів від люті й образи. – На що можна було спустити такі гроші, мамо?! – Ти ж сама казала, що це, майже три твої зарплати! – У нас же з Артемом боргів по вуха!
– У сенсі – витратила?! Ти це серйозно зараз кажеш? – голос Маргарити затремтів від люті й образи. – На що можна було спустити такі гроші, мамо?! – Ти ж […]
До якого садка ходить наш син, Євгене? – Жанна тримала в руках кружку з остиглим чаєм і дивилась прямо чоловікові в очі. Він на мить розгубився. Перевів погляд. Вдав, що не чує. А потім зробив те, що вміє найкраще – виправдався: – Сама винна, не написала адресу! Жанна, ще хотіла щось сказати, але чоловік випередив її: – Якщо не подобається щось, їдь до мами в село
До якого садка ходить наш син, Євгене? Жанна тримала в руках кружку з остиглим чаєм і дивилась прямо чоловікові в очі. Він на мить розгубився. Перевів погляд. Вдав, що не […]
Коли зарплати стало не вистачати навіть на одяг і продукти – Марта поїхала в Польщу на заробітки. – Ти в кого пішла така? – скривилась Люба перед від’їздом. – Мамі треба допомагати, мені з дітьми важко, а ти – туди. Зовсім без серця. Але Марта мовчала. Бо знала: поки вона сиділа в селі, їй дорікали, що нічого не має. А коли наважилась щось змінити – знову незадоволені, більше того, сестра вирішила, що тепер Марта повинна їй допомагати
У селі всі знали сестер Ковальчук – Любов та Марту. Старша, Люба, вийшла заміж рано, в двадцять, народила трьох дітей і жила в тій самій батьківській хаті з чоловіком, батьками […]