Рубрика: Людина
Шістнадцять років пролетіли, як одна мить. З завданням Анна справилася – дітей вивчила, хату побудувала, з чоловіком розлучилася. Він таки через рік, як Анна його покинула, зійшовся з вдовою. Діти після навчання залишилися жити у Львові, тому хата в селі стоїть пусткою, хоч і відбудувала Анна її на славу. Оксана п’ять років тому вийшла заміж, вже й двох внучок встигла подарувати Анні. А от Андрію чомусь не щастило. Хлопцеві вже за тридцять, а особистого щастя він досі так і не знайшов. Анна часто, в перервах між роботою, молилася за добру долю своїх дітей
Анна в Італії на заробітках вже довгих шістнадцять років. За цей час багато чого в житті змінилося – діти виросли, і хата в селі виросла, все добре, правда, чоловіка вже […]
Що б не сталося, я завжди підтримувала своїх дітей. Приїхала я додому – один син мене машиною зустрів, додому привіз. Там вже донька мене чекає з смачним обідом. А ввечері ми зібралися у нас вдома великою родиною: дві доньки, два сина, дві невістки, два зятя, 9 онуків! Це ж тільки найрідніших я вам перечислила! В мене сльози радості на очах були, коли я на них усіх дивилася. Радію, що гроші не пересварили моїх дітей. Бо ж ми з чоловіком не вічні. Головне, що у нас в родині панує мир і взаєморозуміння! Тепер у мене велика дружна родина! Виявляється, що можна і не посваритися на грошах
Додому я їхала з острахом, бо наслухалася тут, в Італії, різних історій про невдячних дітей. Не знала, що мене там чекає. На заробітки я поїхала 20 років тому, коли зрозуміла, […]
— Тарасе, я думала про відпустку, — сказала Олена. — Мені пропонують тиждень у Туреччині, п’ятизірковий готель, усе включено. Що скажеш? Тарас зітхнув. — Туреччина, кажеш? А я, мабуть, проведу відпустку на нашому “п’ятизірковому” балконі, з краєвидом на пані Марію, яка годує голубів
Тарас сидів на старенькому дивані у своїй тісній київській квартирі. За вікном гудів літній вечір, а на балконі, який він жартома називав “своїм курортом”, сохли простирадла. Його дружина, Олена, щойно […]
– Вова, ти знову гроші десь заникав? – Світлана переривала кишені його куртки. – Точно пам’ятаєш, що клав у гаманець?– Світлано, я ж не ідіот! Вчора було три тисячі, сьогодні – дві з половиною. П’ятсот гривень випарувалися!
“– Вовочко, ти ж не думаєш… – мама сплеснула руками. – Ти мене підозрюєш? – Я нікого не підозрюю. Просто констатую факт! – Та як ти смієш! У моєму будинку! […]
— Сирники в холодильнику, Андрію. Дістань, будь ласка, сам. На столі стоїть мікрохвильовка. Розігрій. І чайник щойно закипів — можеш долити гарячої води в заварник. Гостям налий. А я… — вона глянула на раковину, — я поки тут закінчу. Андрій застиг, трохи ошелешений її словами. Він звик до того, що Антоніна мовчки все тягне на собі. — Е-е… Ну… гаразд. Сирники… розігріти… Чай… — він повільно попрямував до холодильника, кинувши розгублений погляд на Христину, яка подивилася на нього з німим докором.
Щосуботи, рівно о четвертій годині дня, у квартирі Антоніни та Андрія починалася одна й та сама вистава. Стук у двері, гучні вітання, тупіт ніг — це означало, що чоловік знову […]
Нарікала на життя поки не поїхала в Італію. Добре кажуть, що важко оцінити що маєш, поки не потрапиш в іншу ситуацію. Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися. Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося, що я живу погано
Останнім часом мене не покидали думки про те, що нам з чоловіком треба розлучитися. Живемо разом ми вже 15 років, і я втомилася від безгрошів’я. Мені постійно здавалося, що я […]
– Іду до іншої! – сказав чоловік, не підводячи голови. – Набридло жити з тобою, як з меблями! Галя мене розуміє…
Марина стояла біля вікна, слухаючи, як Віктор кидає у валізу сорочки. Він робив це навмисне голосно – кожен предмет одягу падав із театральним ляском. – Іду до іншої! – сказав […]
— Біднота! Прийшла з однією валізою! — голос Галини Петрівни пролунав на весь дім. — Андрію, ти що, не бачиш, що вона просто користується тобою?
— Біднота! Прийшла з однією валізою! — голос Галини Петрівни пролунав на весь дім. — Андрію, ти що, не бачиш, що вона просто користується тобою? Валентина застигла в коридорі, міцно […]
– Ось виросте Рита, і заживемо, – говорив він, мрійливо дивлячись у вікно. – Поїдемо мандрувати. Хоч на край світу! Я ось передачу дивився про Балі, там рибалки закидають сітку в океан – просто казка. – Ну, мріяти не заборониш, – відмахувався він. Ці розмови зігрівали душу, але Павла вже не було. Залишилася лише пам’ять. А поряд був зять Артем. Досконала протилежність чоловікові.
– У сенсі – витратила?! Ти це серйозно зараз кажеш? – голос Маргарити затремтів від люті й образи. – На що можна було спустити такі гроші, мамо?! – Ти ж […]
– Діти, ну що ви? – злякано промимрила Валентина Семенівна. – Через чайник сваритися? – Не через чайник! – різко кинула Ірина. – Через те, що в цьому будинку моя думка нічого не варта! – Твоя думка… – Вадим похитав головою. – А ти її висловлюєш? Коли? Ти завжди мовчиш, киваєш, погоджуєшся. А потім раптом вибухаєш! – Тому, що коли я намагаюся щось сказати, ти обриваєш мене! – Ірина відчула, як голос тремтить від гніву. – Не кажи дурниці, пам’ятаєш? Це твоя улюблена фраза!
Пластик плавився з нудотним солодкуватим запахом, а гарне блакитне підсвічування дна блимало, наче пошкоджене око. Ірина стояла перед конфоркою та дивилася на те, що ще вчора було її улюбленим чайником. […]