Рубрика: Людина
Кажуть, час лікує. Але час ще й змінює все до невпізнання — стирає спогади, присипає найкращі дружби пилом буденності, залишаючи по собі лише відблиски: «а пам’ятаєш?»
У мене нещодавно була зустріч, яку я дуже чекала, але про яку можна сказати – краще б її не було. Кажуть, час лікує. Але час ще й змінює все до […]
Оксана приготувала вечерю і чекала на чоловіка з роботи. Відкрилися вхідні двері, в коридор зайшов Андрій. – Привіт, коханий! – усміхнулася дружина. – Мий руки, вечеря на столі. Андрій пішов у ванну, а Оксана повернулася на кухню. Пройшло хвилин з двадцять, а Андрій так і не прийшов. – Може сталося щось? – захвилювалася жінка. Оксана зайшла у спальню і побачила, як Андрій поспіхом збирає свої речі. – Ти куди збираєшся? – запитала вона. – Я йду від тебе! – раптом відповів Андрій. – Як йдеш? Куди? Чому? – Оксана здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається
На роботу Оксана прийшла в засмучених почуттях, напередодні відбулося її розлучення з чоловіком. Колеги знали про все і побачивши, що вона сама не своя, якась розгублена, підбадьорювали її як могли: […]
У Андрійка не стало мами. Він навіть не зрозумів нічого. Тільки щойно вона була весела, обіймала його, гралася з ним, а тут раз… Мама заслабла і її не стало. – Сирітка, – шепотілися бабці у дворі. – Що з ним тепер буде? Ой, гріхи наші важкі. Бабці почали плакати, а Андрійко нічого не міг зрозуміти. Він дивився на стіл, де у великій, довгастій скрині, оббитій червоним і чорним, лежав хтось, схожий на його маму. – Іди, попрощайся з матір’ю, сирітка… – зашепотіли бабці. – Чого це він сирітка?! – сказала бабуся Андрійка. Бабці раптом притихли
Мати пішла раптово… Він, Андрійко, навіть не зрозумів як… Тільки щойно вона була весела, обнімала його, гралася з ним, а тут раз… Мама заслабла і її не стало. -Сирітка, – […]
Влада поверталася додому. Вона зайшла в магазин купила продуктів і з важкою торбою попрямувала до свого підʼїзду. Дівчина піднялася на свій поверх і застигла від несподіванки. Біля дверей стояла її сестра Ганна. – Ой, привіт Владо! – кинулася обійматися гостя. – Як ти? – Все добре, – здивовано відповіла Влада і запросила Ганну зайти. – Я така рада, що ти всього досягла! – нахвалювала Ганна квартиру сестри, озираючись навкруги. – А я дочку заміж видаю. І приїхала до тебе, з важливим проханням! Ось, глянь. Ганна простягнула сестрі якийсь альбом. Влада глянула на нього і застигла від здивування
Влада вже годину слухала, як мати свариться з її батьком Петром. Вона була четвертою дочкою матері, і єдиною у батька. Її мати – Галина, як тільки народжувала, то майже одразу розлучалася. […]
Синок, пусти мене в хату, хоч на годинку. Я покупаюся, якщо твоя дружина дозволить, поїм, бо з дороги, а після піду маму твою на кладовище провідаю, свічечку запалю. Невже я на таке ставлення від тебе заслужив? Та я цю хату від фундаменту своїми ж руками зводив, а тепер і кроку в ній ступити не можу? – Та мама через тебе, гуляку, і відправилась раніше потрібного у засвіти. І так, я признаю, хату ти будував, але це єдине, що ти єдиному сину зміг дати на цьому світі, – вигукував на подвір’ї син, що аж сусіди вікна повідкривали
– Синок, пусти мене в хату, хоч на годинку. Я покупаюся, якщо твоя дружина дозволить, поїм, бо з дороги, а після піду маму твою на кладовище провідаю, свічечку запалю. Невже […]
– А тепер ви вирішили моїм коштом собі житлові умови покращити? – Усміхнувся Олег, – ні, братику, нічого ти не побачиш у найближчі роки, крім нашої дитячої кімнати. Ти ж так хотів у ній жити? Ось і живи, насолоджуйся
Вже в ранньому дитинстві Олег зрозумів, що у сім’ї люблять не його, а старшого брата. Над Сергійком – худим, завжди хворим хлопчиком, тремтіли всі родичі. Будь-які його забаганки відразу виконувалися. […]
Тоня заплакала. Тепер у неї й матері нема. Яка б вона не була, але ж це мати. Може, й добре, що вона не приїхала раніше. На неосудну матір вона й у дитинстві надивилася. Зараз би краще не було. Будинок був запущений, скрізь бруд. Але тепер це її будинок, її житло. Тільки жити у селищі, де залишилися її родичі, вона не хотіла. Якби вони були іншими, вона б подумала.
Автобус їхав повільно. Тоня навіть згадала про кінські сили у техніці. Але тут вони явно були не кінські, а черепаші, до того ж черепах було замало. Щось затріщало, автобус сіпнувся […]
– Олено, зрозумій, – почала вона, – я п’ять років за тіткою доглядала. Фактично, тут жила. Діти звикли. – І що це означає? – Це означає, що у мене більше прав на цю квартиру. – Більше прав? – Я випросталася. – Ганно, заповіт на двох написано! Які ще права?
Тітка Маша пішла, як і жила – тихо. Я знайшла її за ранковим чаєм, книжка лежала розкрита навколішки. Детектив – любила їх до останнього дня. Прощалися дружно. Ганна із сім’єю, […]
Ну як що я тут роблю? Переїжджаю до вас. Невже не зрозуміло? Мама з Олегом домовилися, що мені зручніше жити тут, – сказала зовиця Софії, яка щойно повернулася з роботи і здивована навіть не встигла зняти взуття. – Як це ти будеш жити в моїй квартирі лише тому, що так захотіла свекруха? А де ж це мій чоловік? Софія сердита пішла до Олега на кухню, а зовиця раділа, бо тепер вона зекономить багато грошей
Пахло літньою прохолодою, адже майорів вечір і палке сонце ховалося за обрій якраз. Софія ще не знала, що сьогоднішній вечір навічно змінить її уявлення про дім, любов і щирі стосунки. […]
– Ганно, це… це несправедливо, – нарешті видавив брат. – Я теж його син! Потрібно все поділити по-братерськи! – По-братерськи? – перепитала вона. – А де ти був, коли батько хворів? Де ти був, коли були потрібні гроші на лікування? Коли я продала свою квартиру, щоб оплатити його?
– Треба обговорити, що робитимемо з квартирою, – сказала Настя, сідаючи навпроти. Ганна підвела очі від порожнього кухля. Голова розколювалася, пігулка ще не подіяла. У коридорі все ще чулися приглушені […]