Рубрика: Людина
Він раптом з кришталевою ясністю зрозумів, що всі його погрози, всі його аргументи, всі спроби звернутися до логіки були абсолютно безглузді. Вони не чули його. Вони не бачили його. Перед ними був не син і брат, а прикра перешкода, чоловік «цієї жінки», якого потрібно було переконати, зламати, повернути в «сім’ю». Це була остання фраза. Усередині Кирила щось клацнуло і завмерло.
— Ось, милуйся. Результат інспекції. Кирило завмер на порозі вітальні, все ще стискаючи в руці ручку портфеля. Повітря в квартирі було тим самим, пахло свіжозвареною кавою і парфумами Оксани, але […]
Мені було лише 20, коли моє життя розсипалося, мов картковий будиночок. Я молода дівчина з маленького містечка на Львівщині, стояла посеред своєї маленької орендованої квартири, тримаючи на руках одномісячну Соломію.
Мені було лише 20, коли моє життя розсипалося, мов картковий будиночок. Я молода дівчина з маленького містечка на Львівщині, стояла посеред своєї маленької орендованої квартири, тримаючи на руках одномісячну Соломію. […]
— А ти знаєш, що твоя хабалка мати стукнула нашого сина? За те, що він порушив її чергове тупе правило? Вгадай, яке цього разу?
— А ти знаєш, що твоя хабалка мати стукнула нашого сина? За те, що він порушив її чергове тупе правило? Вгадай, яке цього разу? — Єва нервово кружляла по вітальні. […]
Я провела майже пів життя на чужині. Важко працювала в Італії, рахувала кожне євро та не дозволяла нічого (навіть філіжанки кави у кафе). Нещодавно доня зателефонувала мені. – Мамо, повертайся вже додому! Всіх грошей не заробиш! А внуки без тебе ростуть! Я страшенно сумувала за дітьми, того погодилась. Однак, якби ж знала, що на Батьківщині буде так паршиво – нізащо б не поїхала.
В Італії я була чотирнадцять років. Поїхала, аби дітям допомогти, щоб освіту здобули гарну, мали де жити. Зараз в них вже все добре. Донька заміж вийшла, синочка народила. Нещодавно Матвійчику […]
«Оце так дивина! То останніми словами свекруху крила, звинувачувала, що ти в сім’ю лізеш, претензії щодо грошей висувала, а тепер прибігла до мами чоловіка по допомогу? І що ти їй відповіла?» — посміхається подруга
«Тепер вона в мене шукає підтримки, вчора з онучкою приїхала, напросилася на чай, доки сина вдома не було. Я так зрозуміла, що хотіла поговорити», — розповідає Любов Семенівна подрузі. «Оце […]
Весь день ця жінка псувала їй свято. То сукня не така, то зачіска дурна, то гості з боку нареченої «не того рівня». — Валентино Павлівно, це наші з Олексієм справи. — Ваші? — свекруха повернулася до неї. — Мила, коли мій син влізає в борги через твої примхи, це стає моїми справами! — Які примхи? Звичайне весілля! — Звичайне? Для кого звичайне?
— Тридцять тисяч! Тридцять чортових тисяч, Машо! Ти це бачиш?! Олексій кинув конверти на ліжко. Біле покривало з лебедями — спеціально для шлюбної ночі — вкрилося різнокольоровими папірцями. Деякі конверти […]
Щось не те… – казала мати Світлани, – не впускай її щодня, бо щастя не любить, як за ним хтось аж так пильно дивиться. Але Світлана лише сміялась: – Та що ти, мамо! Це ж Галя, ми разом виросли. Вона не може бажати мені поганого. З часом у домі Світлани почалися негаразди. Василя скоротили з роботи. Малий Тарасик почав часто хворіти. А одного дня, коли Світлана з чоловіком трохи посварились, Галя, ніби випадково, почала залишатися на вечері. – Я просто підтримати, ви ж як рідні. Василь сумний, от і поговорили трохи. Але ця «підтримка» з боку Галі була чимось схожим на павутиння: тонка, непомітна, а як втягне – то вирватися важко
У Світлани завжди була подруга з дитинства – Галина. Жили по сусідству, разом ходили в школу, потім на курси крою і шиття, потім навіть на весіллі Світлани Галина дружкою була. […]
— Якщо любите, доведіть справою, — Марина попрямувала до виходу. — У вас є час подумати. Але знайте: якщо ви відмовитеся допомогти власним онукам, не чекайте, що я буду прикидатися люблячою дочкою. Двері голосно грюкнули. Галина Петрівна опустилася на стілець і розридалася.
— Мамо, ти ж розумієш, що ми з Олегом задихаємося в цій двокімнатці! — Марина різко поставила чашку на стіл, і гаряча кава бризнула на скатертину. — Катя вже школярка, […]
– А що, рідний дядько не зможе племінників прогодувати? – обурилася свекруха. – Ну, і жадібна ж ти, Поліна! – Не жадібна. Просто я не планувала, що замість трьох людей маю утримувати шістьох! І готувати на вас я теж не підряджалася, – відповіла вона
– Поліно, а чи не рвонути нам на море? – спитав якось чоловік після вечері. – На море? То ми ж начебто цього року не збиралися? – здивувалася дружина. – […]
– Здрастуйте і вам, дорогі гості! – понуро відповіла Ольга, виходячи з машини. – А що ж ви без попередження? Я взагалі мовчу про запрошення – ви що, не знаєте, що це таке? Ні? Жінка була роздратована і дуже втомлена. Сьогодні їй було зовсім не до гостей. – Які ще запрошення, Олю? Хіба я не можу приїхати до вас просто так? І Світлана теж. Ми ж не чужі вам люди, щоб питати дозволу або попереджати, – нахабно відповіла свекруха.
– Щоб я вас більше не бачила тут, на МОЇЙ ділянці! Зрозуміло? Негайно йдіть. Михайло вас проведе. І прислухайтесь до моєї поради, Антоніно Петрівно, – придбайте собі заміський будинок. І […]