Петре, я починаю хвилюватися, чи доживу я до онуків, – почала я говорити до сина одного разу, коли ми сиділи за вечерею. Він подивився на мене трохи весело і відповів:  “Мамо, я розумію, що ти б хотіла онуків вже і зараз, але я поки не готовий. Можливо, тобі допоможе собака. Що ти кажеш?”. У цей момент я відчула, як з-під моїх ніг пішла земля

Мій син Петро завжди був красивим і харизматичним. Ще з підліткового віку навколо нього крутилося багато дівчат, які ним захоплювалися. Як мама, я спочатку просто раділа такій ситуації. Я бачила, […]

Марійка розвішувала в саду одяг. Раптом хтось підійшов ззаду і заплющив їй очі долонями. – Хто це там?! – засміялася Марійка. Вона вибралася з обіймів, повернулася, і аж застигла від несподіванки. Перед нею стояла її міська подруга Іра! – Іро, це ти? Як же ж це? Ти не поїхала на море? Оце так! – дивувалася Марійка, обіймаючи подругу. – Не поїхала, – сказала Іра. – Батьки туди, а я сюди до тебе в село. На квартиру пустиш? Я полотиму город і збиратиму гриби. Дівчата засміялися. І тут Іра раптом замовкла. Вона побачила, що Марійка якось дивно посміхається і дивиться на ворота. Ірина обернулася й остовпіла

Марійка з Ірою вчилися разом. Поки вони проходили практику, Іра часто запрошувала вечорами до себе додому Марійку. – Приходь, сьогодні печиво з тобою спечемо. Мати хороший рецепт знайшла. І чайку […]

В Аліни не стало матері. Після прощання, до жінки підійшла її сестра Марина і передала невелику коробку з-під цукерок, обмотану скотчем. На коробці, фломастером великими літерами було написано «Аліні». – Це тобі! Я в маминих речах знайшла. Твоя спадщина. Відкривати не стала. Думаю, нічого цікавого, – хитро посміхнулася Марина. Ця дивна усмішка важко зачепила Аліну. Вона забрала коробку та пішла додому. Відкрити коробку Аліна зважилася пізно увечері. У коробці лежав якийсь зошит. Аліна взяла цей зошит, прочитала його і… остовпіла від прочитаного

Після прощання з матірʼю, сестра Марина передала коробку Аліні. Коробка невелика, з-під цукерок «Київ вечірній», обмотана скотчем, де чорним фломастером великими літерами було написано «Аліна» . – Це тобі, я […]

Жити з татом ти хочеш? З татом? – Її голос був ледь чутний. Ти залишила нас у цій халепі– Ти знаєш, що він тобі обіцяє. Вероніко. Це лише слова. У нього нічого немає. Він не дотримає жодної своєї з обіцянок.

Брат Вероніки завжди був таким безтурботним. Якусь мить дівчина просто дивився на нього, думаючи, як сказати йому правду. Як йому пояснити, що наші мрії про краще життя — лише ілюзія? […]

Настя вже не першу годину намагалася вкласти доньку спати, але маленька Наталка вередувала і все ніяк не хотіла засинати. Раптом, з кухні долинув дзвін скла, що розлетілося по підлозі. – А це ще що таке? – здивувалася Настя і поспішила до джерела шуму. Підійшовши до дверей кухні Настя почула, що за дверима її чоловік Андрій розмовляє зі своєю матірʼю. – А це вже цікаво, – подумала жінка, зрозумівши, що розмовляють вони про неї. Анастасія прислухаючись до розмови чоловіка та свекрухи і застигла від почутого

Дзвін скла, що розлетілося по підлозі, порушив тишу вечора. Анастасія застигла, прислухаючись до того, що відбувається за стіною кухні, де ще секунду тому чулися приглушені голоси свекрухи та чоловіка. “Знову”, […]

Віктор вирушив на зустріч зі своїм сином. Сьогодні вранці Андрій зателефонував до батька і попросив про зустріч поза домом. Голос у нього був напружений, але Віктор вирішив, що це через швидке весілля сина. Вони зустрілися у ресторанчику неподалік будинку. Батько потягнувся, щоб обійняти сина, але той усунувся. Віктор помітив, що обличчя Андрія було похмуріше за хмару. – Андрію, що з тобою? – промовив Віктор. Замість відповіді Андрій дістав із кишені фотографію. – Ось, як ти це поясниш? – крізь зуби промовив син і простягнув фото батьку. Віктор гляну на фотографію і заціпенів від побаченого

– Вітя, одягни бордову краватку, вона краще підходить до твоєї білої сорочки, – розпорядилася дружина Людмила, прискіпливо оглядаючи його зовнішній вигляд. Тяжко зітхнувши, чоловік послухався. Сьогодні вони вечеряли разом із […]

— Як це — не готовий? — здивувалася Ніна. — Єгоре, ти що таке кажеш?! Ми стільки років прагнули, ми стільки сил і грошей витратили на те, щоб стати батьками! А тепер ти не готовий?

Сина мені подарувала інша жінка, — зізнався чоловік — Не потрібна мені дитина! — кричав Єгор. — Ніно, у нас немає грошей, щоб її виховувати! Я не хотів, щоб ти […]

Світлана дістала з холодильника домашню курочку, швидко її запекла, приготувала картопляне пюре. Зібрала вечерю у контейнер, красиво одяглася і вирушила на роботу до чоловіка – зробити йому сюрприз. Дорога до офісу чоловіка зайняла близько півгодини. Світлана вийшла з машини, зайшла в будівлю, піднялася на поверх де був кабінет Леоніда. Хотіла було постукати, як раптом почула сміх та розмови з-за дверима. Причому сміялися двоє чоловік і жінка. Мимоволі Світлана дослухалася до розмови Леоніда та якоїсь незнайомку і… остовпіла від почутого

Ранок видався на диво сонячним. Крізь тонкі фіранки, прикрашені вишивкою у вигляді польових квітів, промені пробивалися до спальні. Світлана ліниво потяглася. Чоловік вже пішов працювати. Вони познайомилися сім років тому […]

Марина посмажила картоплю на вечерю і чекала на чоловіка з роботи. Відкрилися вхідні двері, Валерій повернувся додому. – Привіт, вечеря вже готова! – усміхнулася Марина. Раптом жінка помітила, що чоловік чимось невдоволений. – Щось сталося? – запитала вона. – Щоб завтра, коли я прийду додому, у квартирі не було ні тебе, ні сина, – процідив крізь зуби чоловік. – Що ти таке говориш? – захвилювалася дружина. – Я тобі вірив, я любив тебе, а ти що зробила? Забирайтеся з мого життя! – вигукнув Валерій. – Коханий, ти про що? – Марина здивовано дивилася на чоловіка, не розуміючи, що відбувається

– Ми можемо пожити у тебе кілька тижнів? – стомлено запитала у двоюрідної сестри Марина. – Я отримаю зарплату, винайму квартиру, і ми відразу з’їдемо, обіцяю! Рита окинула дівчину оцінюючим […]

Марто, а на тумбі біля твого Дем’яна є стакан з водичкою для зубів?, – сміючись розпитували мене подруги. Мене це не турбувало, бо хоч Дем’ян мені і в дідусі годиться, він забезпечував мене і моїх донечок з ніг до голови. – Ви мені просто заздрите!, – відповідала я і була впевнена, що ніщо не помішає нашому щастю. Але це не так. Дем’ян загримів в лікарню. Я поставила його на ноги, але після, його покинула. Я не збираюся до останнього піклуватися про цю людину. Я просто втомилася

Після кількох розчарувань я таки зустріла свого ідеального чоловіка. Мене не турбувала різниця у віці, якій дивувалися мої батьки та друзі. Сумніви виникли лише тоді, коли чоловік потравив до стаціонару. […]