Рубрика: Людина
Коли молодший син відмовився приїхати до села, я покликала старшого – щоб відкрити йому таємницю всього свого життя. Я не очікувала від нього такої реакції.
У 65 років, незважаючи на наявність синів, я зіткнулася з реальністю відсутності онуків. Після відходу чоловіка на той світ я знаходила втіху лише у своєму саду. Я любила весну, адже […]
-Та байдуже мені, що у нього сім’я є. Хіба ж мене мама вчила бути порядною? Я що хочу те і роблю, а людям язики не забрати, всеодно будуть обговорювати. Дарина прийняла правила гри з одруженим чоловіком
Три роки тому Дарина почала зустрічатися з одруженим чоловіком. Він ще на самому початку стосунків сказав, що має дружину і дітей. Тому він ніколи не покине свою родину. Дарина прийняла […]
Троє дітей у нас з Надією. Я про все здогадався, коли відчув від неї його запах. Я його знав. Це були чи його парфуми, чи просто запах людини, яку я дуже добре знаю. Це було в один з моїх приїздів додому. А він працював у нашому місті на постійній основі, до сімʼї їздив спочатку на вихідні, а потім все рідше і рідше. Я безмежно любив і її, і наших трьох дітей. І я змирився. Я знав, що вона кохає нас обох. Він неймовірно багато зробив для нашої родини, для моїх дітей. Так ми і прожили життя в нашому Хмельницькому. Зараз нам з дружиною вже за 70, а його два роки як нема. І я маю право розповісти нашу історію. Бо життя буває таким різним, що навіть уявити іноді неможливо
Ми з Надією одружилися коли мені було 25, а їй 23. Вже чекали тоді на первістка. Наші батьки обоє з приватного сектору, прості робочі були, а нам хотілося жити десь […]
Віра накришила салатів, запекла рум’яні курячі стегенця з картоплею, наробила бутерброді. Сьогодні до них приїде сестра чоловіка Галина зі своєю сімʼєю. Коли Андрій та гості, яких він зустрів, піднялися до квартири, у Віри все було готове. Жінка вийшла в коридор, зустріла родичів чоловіка. – Ну що, з дороги зголодніли? – усміхнулася господиня. – Ходімо за стіл! Зовиця увійшла на кухню і ахнула від побаченого. – Боже! Це як треба не любити рідню, щоб так вчинити! – вигукнула Галина. – Галю, а що не так? – Віра з чоловіком здивовано дивилися на родичку, не розуміючи, що відбувається
Віра відпросилася з роботи раніше. Начальниця невдоволено скривилася – коли це припиниться, працювати взагалі ніхто не хоче. Так і сказала. – У тебе, Мельник, що за терміновість така? Роботи повно, […]
А мама не спить, і молодим спокою не дає, пильнує, щоб дитинку не зробили. Поки немає дітей, ще є надія, що вдасться сина розвести з Надією. Якщо дитинка зʼявиться, вважай прив’язала Андрійка до себе навіки, не стане син сиротити дитину свою. Батько з матір’ю його правильно виховали, відповідальним за свої вчинки
— Настю, чула я, Андрійко твій одружитися зібрався, – конопата Інна, колекціонерка пліток села Федорівка, приголомшила новиною свою сусідку, – з рудою учителькою Надією Іванівною, заяву до РАЦСу подали в […]
– Ви б у гості до мене в село із зятем приїхали! – запросила мати Лесю. – Обовʼязково, приїдемо, – відповіла та. – Віка наша здасть іспити та й приїдемо всі разом. Микола теж збирається. Він же ж раніше в село до своїх батьків їздив. А як їх не стало, то ні ногою! – Як це?! – здивувалася мати. – В нього ж там брати, сестри… – Не любить він про це говорити, мамо, – сказала Леся. – На могилки батьків ми їздимо, але тільки на один день. До рідні не заходимо. Микола батькам дуже допомагав, а як їх не стало, то оторопів від того, що почалося потім
– Що ж ти на собі все тягнеш, Лесю? Хіба такий мужик має бути? Ти глянь який здоровий, а ти його бережеш. Себе берегти треба! А він у тебе тільки […]
Людмила варила на кухні борщ, коли у двері подзвонили. На порозі стояла свекруха. – Доброго дня! Дякую, що прийняли моє запрошення і завітали в гості, – усміхнулася невістка, відкривши двері. – Ну, і навіщо ти мене викликала? – проходячи на кухню запитала свекруха. – Я підготувала для вас сюрприз! Ви пригощайтеся чаєм, а я зараз, – Люда налила свекрусі чаю, а сама вийшла з кухні. Повернулася невістка за хвилину, в руках вона тримала якийсь конверт. – Думаю «сюрприз» вам сподобається! – сказала Людмила і вручила свекрусі конверт. – Що це? – здивувалася Світлана Миколаївна, відкрила конверт і ахнула від побаченого
– І куди це ви зібралися? – невдоволено поцікавилася Людмила, буквально на порозі спіймавши свекруху з маленьким хлопчиком на руках. Олексій хникав, невдоволено тер кулачками очі, всім своїм виглядом показуючи, […]
Ми вас до хати пустили, – сказала свекруха. – Тільки за це ви повинні нам дякувати. А вже годувати, то вибачайте. В нас є свої, рідні онуки, яким наша допомога потрібна. Нехай твоя мама трохи вам допомагає. Я б на місці Анни Гаврилівни була рада, що в хаті запанує дитячий сміх. Але це не про цю жінку. – Матусю, ми всі булочки з’їли. Ти нас не будеш сварити? – Ну чого сварити, рідненькі? А що, бабуся не гукала вас поїсти? – Ні, бабуся сказала, що ми маємо свій холодильник і в їх попросила не заглядати. Діти весь день просиділи в хаті голодні, бо не рідні бабусі
– Ми вас до хати пустили, – сказала свекруха. – Тільки за це ви повинні нам дякувати. А вже годувати, то вибачайте. В нас є свої, рідні онуки, яким наша […]
Віра зайшла в свою квартиру. – Боже, та де ж тут все знаходиться? – раптом почула вона з кухні незнайомий жіночий голос. – Нічого не можна знайти! Віра застигла в коридорі. – О, знайшла! – почулося знову. Віра навшпиньки підійшла до кухні. На її улюбленій табуретці, закинувши ногу на ногу, сиділа жінка років сорока п’яти. Дорогий костюм, ідеальний манікюр, укладене волосся – типова успішна бізнес-леді. – Ви хто? – запитала Віра. Незнайомка поволі повернулася. – О, нарешті! – вигукнула вона. – А я вже думала, до ночі вас чекатиму. Сідайте, Віро. Нам треба серйозно поговорити. – Як ви тут опинилися?! – Віра не розуміла, що це робиться
– Боже, та де тут все взагалі знаходиться? Нічого не можна знайти! А куди поділося ігристе з верхньої шафки? – почувся з кухні незнайомий жіночий голос. Віра застигла в коридорі, […]
— Діду, ми тут подумали, може, ти складеш заповіт? Ми не про гроші, не зрозумій неправильно. Просто, щоб було все по справедливості… — За якою ще справедливістю? – дід підняв голову від газети і втупився на нас так, що я мало не передумала. – Я ще, внуки мої любі, поживу, і досить мене передчасно в землю класти! Заповіт – це як собі вирок підписати, все кінець. А я вам скажу: ніякого заповіту я залишати не хочу
Ми з братом давно знали, що наш дід – міцний горішок. У свої дев’яносто п’ять він з упертістю юнака ходив до лісу по гриби і з непідробним задоволенням косив траву […]