Рубрика: Людина
– Іра, нам потрібні гроші на утримання твоїх дітей! – Сказала невістка без передмов. – Ой, Тетяно, та що ти все про гроші? – засміялася вона. – Діти ж не в готелі мешкають, а в сім’ї! – У сім’ї, але не безплатно! – Твердо відповіла Тетяна. – Ми вже витратили на них дуже багато!
Тетяна готувала сніданок на сімох людей, і намагалася підрахувати витрати на продукти за останні три тижні. Цифри виходили значні. У будинку тепер жили не лише її чоловік Олексій та двоє […]
– А мама на небо не полетіла? – Ні, Єгоре, не полетіла! Все гаразд. А чому ти спитав? – У мене тато на небо полетів, – потім трохи подумав і додав. – І бабуся. Вони зараз з неба дивляться на мене. Коли я добре поводжуся, вони радіють. А раптом матуся теж до них полетить?
Мати не приходила. Усіх дітей уже забрали батьки, залишився лише один Єгорка. Він тихо грав з машинкою в кутку групи. Вихователька невдоволено поглядала на годинник. Єгорка важко зітхнув, глянув у […]
Був ранок, субота. Наталя прибирала, відкрила шафу і в речах свого чоловіка, серед його футболок, побачила парфуми. Вони були нові та дорогі, видно було, що ніхто ще не користувався ними. Жінка дуже здивувалася, бо її день народження минув, свекруха не користується парфумами, а для тещі чоловік ніколи б не купив би таких дорогих. Тоді що вони тут роблять? Павло ще довго щось розповідав, виправдовувався і дружина забула про цей випадок скоро. Рівно до того дня, коли Наталя в кишені чоловіка знайшла шматок дивного документа
Якби не спека і запашний аромат лаванди, який лінивим серпанком завис у квартирі, Наталя б не полізла до шафи з речами Павла. А якби не полізла — можливо, й досі […]
Олена завжди була жінка тиха, лагідна й розважлива. Хтось скаже: така, що й мухи не скривдить. Але хто знав її ближче – той бачив: у її мовчанні було більше сили, ніж у чужих криках. Вона вийшла заміж за Івана – хлопця роботящого, але з характером, як у батька: впертий, гарячий, прямий. А найбільше випробування на Олену чекало її не від чоловіка, а від свекрухи Наталії.
Олена завжди була жінка тиха, лагідна й розважлива. Хтось скаже: така, що й мухи не скривдить. Але хто знав її ближче – той бачив: у її мовчанні було більше сили, […]
Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40 років я працювала безкоштовною служницею для своїх дітей. Безкоштовна няня, особистий психолог, круглодобова служба порятунку, але коли сили вичерпалися, мене викреслили як непотрібну річ. Коли в мій день народження ніхто з дітей і внуків про мене не згадав, я не плакала, а прийняла рішення – все, зручної бабусі більше нема, тепер я буду жити для себе. І замість того, щоб чекати чергового дзвінка, я взяла ключ від старого будинку, який мала в селі, і вирішила почати життя заново
Прозріння прийшло до мене пізно. В свій 65-й день народження я зрозуміла, що 40 років я працювала безкоштовною служницею для своїх дітей. Безкоштовна няня, особистий психолог, круглодобова служба порятунку, але […]
Я свій материнський обов’язок виконала. Тепер їх черга прийшла повертати мені борги за виховання та мої витрачені роки. Хіба я не права? – Так, Машо, діти у тебе золоті вийшли. Хоча ось що дивно для мене, ти ж їх ніколи не любила. Не приголубиш зайвий раз, не пошкодуєш. Ти ще сміялася, що домробітниця не потрібна, пам’ятаєш?
– Та яка мені взагалі різниця, що там у тебе з дітьми відбувається? Мені байдуже, чим вони там хворіють! – Кричала на дочку Марія Олександрівна. – Ти що, забула, що […]
Костя сидів у кабінеті. Він знав, чому селяни так злі на діда, хоч і розумів, що це абсолютно несправедливо. Дід його був, як би це правильно пояснити… Не чаклуном — чаклунів зараз немає, так сам дід говорив — а людиною, яка трохи більше бачить, чує, знає і вміє. Він міг підказати людині щось, міг виявити хворобу, яку лікарі не бачать, і в більшості випадків міг вилікувати її.
Костя швидким кроком йшов із магазину. Він знав, що з-за воріт, парканів, з вікон його проводжали недобрими поглядами. Він давно вже звик до цього і не звертав уваги. А йшов […]
— Вітю, я застрягла. Автобус зламався. Приїдь за мною, будь ласка. — Це ж далеко! Година туди, година назад. — Вітю, мені більше нікому подзвонити. — А переночувати там не можеш? — Де? На вулиці? — Ну не знаю. У магазині попроси чи де. Вранці приїдеш. — Наталко, не можу. Фільм крутий по телеку показують. Я пінне купив, влаштувався зручно під ковдрою. Не хочу нікуди їхати.
— Наталко, він знову не заплатив за себе? Оленка стояла біля каси, похитуючи головою. У руках у Наталки був чек на три тисячі гривень. Продукти на тиждень. Для двох, хоча […]
– А я собі черевики не можу купити, ходжу до дірок. Хай самі заробляють! – Вони образилися, – тихо промовила Ірина. – І не дзвонять тепер. – Ну й нехай! Образяться – відійдуть. Натомість зрозуміють, що у мами не бездонна кишеня!
– Мамо, ти ж обіцяла! – З докором простягла Олена, дивлячись на Ірину Сергіївну, як на чужу. – Ну, як так можна? – Я нічого не обіцяла, Олено, – спокійно […]
Тут до водія підходить одна жінка, певно, років 50 чи більше: – Я перепрошую, ви будете їхати через Епіцентр на Львів вже? – Так. Посадка ще триває 2 хвилини, маєте час, аби купити квиточок. – А я не собі. Благаю, моїй мамі вже геть кепсько вона ледь йде. Вільного таксі нема.
Вчора їхала з Калуша до Львова. Маршрут був через Болехів, Долину. В Стрию ми зупинилися на автостанції на 5 хвилинок. Якраз прийшли нові пасажири, хтось чекав посилку. Водій тоді вийшов […]