Рубрика: Людина
— А торт? — запитав хлопчик, дивлячись на неї великими очима. — Торт ми вдома з’їмо, — відповіла Таня, змушуючи себе посміхнутися. Максим спробував її зупинити біля дверей. — Тань, ну куди ти? Давай залишимося, доїмо вечерю, поговоримо спокійно
— Ліза вчора намалювала цілу картину, — гордо заявила Зоя, сестра чоловіка Тетяни Максима, коли вони всі сиділи за столом у домі свекрухи. — Я її в художню школу записала, […]
— Почекай. Ти серйозно хочеш, щоб у нашу відпустку поїхали твої діти?! У нашу відпустку! — її голос дзвенів від обурення. — А що тут такого? Вони частина мого життя, — знизав плечима він. — Це всього на два тижні. У них зараз канікули, вдома сидіти не хочуть. Колишня дружина теж хоче трохи відпочити
Римма і Кирило жили разом уже три роки, але шлюб офіційно не укладали. Вони вважали це застарілою формальністю, хоча час від часу Кирило заводив розмови про спільне майбутнє та спільних […]
— Знаєш, я ось що зрозумів. Я завжди думав, що найстрашніше — залишитися без роботи. А виявилося, найстрашніше — втратити сім’ю… навіть якщо начебто ви все ще живете під одним дахом
— Мамо, а коли ми поїдемо до моря? — Кирило так поспішав натягнути кросівки, що мало не заплутався в шнурках. Уже в дверях зупинився, подивився на Олену вимогливо. Олена відвела […]
«Тут тридцять років служив начальником станції Михайло Петрович Воронько. Людина, для якої кожен пасажир був не номером, а долею». Михайло Петрович читає слова, усміхається собі під ніс. Потяги все так само проносяться повз, тільки тепер він зустрічає їх уже іншою людиною — глядачем, не начальником
— Михайле Петровичу! Вам телефонують з адміністрації! — Світлана з каси розмахує слухавкою зі свого віконечка. Михайло Петрович неохоче відривається від пошарпаного розкладу — дивився його вже, здається, з десяток […]
— Ти ж учора на городі гасала, як молода “козя”. Свекруха відправила свого чоловіка до сина з невісткою сказавши що вона сама занедужала, а сама в той час поїхала до подружки яка жила біля моря засмагати. Але коли Світлана Петрівна відчинила двері своєї квартири, її чекала ой, яка несподіванка
Сім’я. примирилася але через рік жінка знову взялася “за старе” Світлана Петрівна, п’ятдесятирічна жінка з гострим розумом і не менш гострим язиком, сиділа на своїй затишній кухні в маленькому містечку […]
— Я взагалі-то твоя дружина, а не особистий помічник твоєї мами! Якщо ще хоч раз відправиш мене до неї — цей шлюб закінчиться так само, як і твоє життя в моїй квартирі!
— Ань, вставай. Там у мами треба труби пофарбувати, я фарбу купив, — голос Кирила, бадьорий і до нудоти діловий, увірвався в ранкову тишу спальні. Він стояв у дверях, уже […]
Віра приїхала на дачу, треба позбирати яблука. Жінка занесла сумки в будuнок, переодяrлася, взяла кошики і пішла у садок. – А де все? – здивувалася Віра, не побачивши яблук на деревах. – Невже хтось позбирав? На шум прибіг сусід. – Що сталося? – запитав Василь. – Хось чужий у сад заліз, і всі яблука забрав, – пояснила Віра. – Я здається знаю хто це зробив, – раптом сказав сусід. – До вас на днях машина якась приїжджала. Я ще й фото зробив, ось дивись. Василь простяrнув Вірі телефон. Жінка rлянула на фото і застигла від здивування
Віра та Анатолій жили у шлюбі вже п’ятнадцять років. Останній платіж по іпотеці виплатили, тепер можна розслабитися. Вони вже давно не відпочивали на морі. Вирішено. Квитки у кишені. Діти, два […]
Іноді я дивився на свій кабінет і думав: «Адже я зробив це сам». Але десь всередині все ще сидів той хлопчина з під’їзду, який чекав, що його покличуть додому.
Мене вигнали з дому в п’ятнадцять. Не з валізою і не з криками, як у кіно. Просто одного разу мати подивилася на мене, ніби я чужинець, і сказала: «Ілюшо, так […]
— Вікуся, ми в суботу приїдемо, — воркувала свекруха, — приготуйте все, щоб не було соромно, до нас дядько Борис приїхав, хочемо йому вашу дачу показати.
— Вікуся, ми в суботу приїдемо, — воркувала свекруха, — приготуйте все, щоб не було соромно, до нас дядько Борис приїхав, хочемо йому вашу дачу показати. — Добре, — коротко […]
Галина Петрівна фиркнула так, що її окуляри ледь не зіскочили з носа.— Олено, це не життя, а існування! Йому потрібна жінка! І знаєш що? Я вирішила: ми влаштуємо йому сюрприз! Я ледь не впустила миску з тістом
Моя свекруха, Галина Петрівна, завжди була жінкою з ідеями, які з’являлися швидше, ніж я встигала заварювати чай. Того вечора вона сиділа за нашим кухонним столом, тримаючи чашку з ромашковим чаєм, […]