Рубрика: Людина
— Вікуся, ми в суботу приїдемо, — воркувала свекруха, — приготуйте все, щоб не було соромно, до нас дядько Борис приїхав, хочемо йому вашу дачу показати.
— Вікуся, ми в суботу приїдемо, — воркувала свекруха, — приготуйте все, щоб не було соромно, до нас дядько Борис приїхав, хочемо йому вашу дачу показати. — Добре, — коротко […]
Галина Петрівна фиркнула так, що її окуляри ледь не зіскочили з носа.— Олено, це не життя, а існування! Йому потрібна жінка! І знаєш що? Я вирішила: ми влаштуємо йому сюрприз! Я ледь не впустила миску з тістом
Моя свекруха, Галина Петрівна, завжди була жінкою з ідеями, які з’являлися швидше, ніж я встигала заварювати чай. Того вечора вона сиділа за нашим кухонним столом, тримаючи чашку з ромашковим чаєм, […]
Провести маму в останню путь прийшли навіть такі люди, яких я і в очі не бачила. Але вся увага їх була прикута до мене, бо як то так, я така сяка, навіть не горюю, не завиваю за рідною людиною. По селу відразу чутки пішли, що я нарешті зітхну з полегшенням і заживу в тих хоромах, які мені батьки залишили. Але ніхто не знає, що всі свої сльози я вже виплакала за тих 10 років, поки мама була прикута до ліжка, а перед мамою в такому ж стані 5 років був батько
Провести маму в останню путь прийшли навіть такі люди, яких я і в очі не бачила. Але вся увага їх була прикута до мене, бо як то так, я така […]
В Катерини не стало чоловіка. Жінка важко переживала це горе. Благо, допомагали діти. Потім емоції вщухли, допомагала робота та турбота про дітей. Настав час оформляти спадщину. За двадцять років Катерина із чоловіком купили квартиру, машину та дачу. Прийшли до нотаріуса. – Всі родичі на місці? – запитав нотаріус. – Так, – відповіла Катерина. – Тоді я зачитаю заповіт, – сказав чоловік. Нотаріус оголосив заповіт і Катерина з дітьми застигли від почутого. Ось чого-чого, а такого дружина, аж ніяк не очікувала почути
В Катерини не стало чоловіка, коли він повертався з роботи. Катерина із чоловіком прожили двадцять років, синові дев’ятнадцять років, а дочці – тринадцять. Для всієї родини це було велике потрясіння. […]
Павло був на роботі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила дружина. – Щось сталося? Я трохи зайнятий, – сказав він, піднявши слухавку. – Сталося, ще й як сталося, – мало не плачучи відповіла Марина. – Говори! – захвилювався чоловік. – Твоя сестра…, – схлипнула Марина. – Щось з Олесею? – ще більше запереживав чоловік. – Як вона могла так вчинити з нами! Чому вона так зробила, – сказала Марина. – Ти про що? – не зрозумів Павло. І Марина все пояснила чоловікові. Павло вислухав дружину і застиг від почутого
– Марино, ти повинна мені допомогти! – защебетала по телефону метушлива зовиця Олеся. – У нас післязавтра корпоратив. Шеф сказав, що я відповідальна за нього. – А я чим можу […]
У Марії відвели її коханого Бориса. І зробила це не аби-хто, а її двоюрідна сестра Рита! Марія йшла додому, як раптом зустріла сестру. Рита була весела. – Ах, ось ти де? – побачила вона Марію. – Уявляєш, Борис прийшов до нас у гості, а потім кудись зник… Я йому дзвоню, дзвоню, а він поза зоною. Я думала, він знову до тебе перебрався, стукаю, стукаю, а двері ніхто не відчиняє. – Твого Бориса в мене немає, – сказала Марія. Рита пішла… А наступного дня до Марії постукали в двері. Вона відкрила й застигла від несподіванки
Офіс спорожнів, а Марія ще сиділа біля комп’ютера, звіряючи цифру за цифрою. Додому йти не хотілося, та й не було чого, там її все одно ніхто не чекав. Коханий чоловік […]
До нового року залишалося дві години. В будинку для літніх людей старенькі чоловіки прасували собі одяг і розчісували свої рідкі шевелюри… Раптом біля будинку зупинилася якась машина. З неї вискочив молодий чоловік, зняв краватку і кинувся до будівлі. Двері були зачинені. Чоловік став квапливо стукати. – Відкрийте! – сказав він охоронцю. – Що вам треба? – здивувався той. – Ви хто? – Не переживайте! – сказав молодик і помчав на третій поверх. Він забіг у кімнату і, радісно посміхаючись, притулився до одвірка. Літні чоловіки з подивом дивилися на нього. Вони не розуміли, що це таке відбувається
До нового року залишалося дві години. В будинку для літніх людей старенькі чоловіки прасували собі одяг і розчісували свої рідкі шевелюри… Раптом біля будинку зупинилася якась машина. З неї вискочив […]
– А ти переживав, що у нас багато всього і навесні доведеться викидати зіпсовані овочі, – казала Ганна чоловікові, провівши родичів. – А тепер хоч би самим вистачило до нового сезону!
Григорій та Ганна так довго чекали допомоги від родичів та їхнього приїзду, що майже змирилися з самотністю. – Син із невісткою у місті живуть, заробляють добре і все можуть собі […]
Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу ручку і бігла до зупинки. Вона знала: автобус приїде рівно о сьомій тридцять п’ять. І якщо спізниться бодай на хвилину – запізниться в садочок, а мама – на роботу. Так минали роки. Юля підросла, школу закінчила, вступила до університету, виїхала в інше місто. З часом дитячі ранки стали просто спогадом. Але той автобус, та водійка – вони залишились у серці як щось тепле. Ніби хтось невидимий усе дитинство тримав її за руку, поки вона сама йшла з будинку на зупинку
Щоранку, о сьомій тридцять, маленька Юля вибігала з під’їзду старенької п’ятиповерхівки, затягувала на ходу шапку, втискала в рукавичку свою дитячу ручку і бігла до зупинки. Вона знала: автобус приїде рівно […]
– Ви тут що, всі збожеволіли? Одна втекла від чоловіка, другий втік від дружини! Ви що, зовсім очманіли? Ану швидко повертайтеся в сім’ї! А Ви, Віро Ігорівно, припиніть потурати безглуздим витівкам!
– Бабусю, можна я в тебе поки поживу, – схлипнувши, сказала Даша. – Не можу я більше з ним жити! – Звичайно, можна, живи скільки хочеш, – лагідно відповіла Віра […]