Бабуся тоді одразу Олені сказала, мовляв подобається, не подобається, терпи. Жити нам тепер удвох, тож домовляємося одразу, що в усьому одне одному допомагаємо, бо більше допомоги нам із тобою чекати нізвідки. Розбіглися мовляв батьки твої. Нам бігти нікуди, ніхто нас ніде не чекає, а тому будемо ми з тобою жити, де жили

— Ну подруго, і налякала ж ти нас усіх! Що це ти надумала, Олено? Чого терпіла стільки часу? А якби не встигли тебе довезти? Олена, яка була ще дуже слабка […]

Чоловік їй одразу сказав, що вже раз дітей стільки у нас, значить, за ними догляд потрібен, нема чого малюків у садок тягати, сиди, мовляв, дружина вдома, наводь затишок, а мамонтів я добувати буду. І добував адже. Не зовсім, звісно, мамонтів, але грошики на м’ясо щомісяця видавав справно. Не шикували, але жили цілком гідно. І нехай по закордонах не їздили, по морях не каталися, та й кому вони потрібні, моря та океани ці? Ситі, одягнені-взуті, дах над головою є, і то добре

Ірина завжди пишалася своїм статусом заміжньої пані. Мало того, що заміжня, так ще й багатодітна. Ну і що, що молода, а дітей уже троє. Зате, як казала її мама, і […]

Поширена думка, що не варто приймати та виховувати чужу дитину. Але я довела протилежне власним прикладом.

Виховувати чужу дитину може бути непросто, оскільки її поведінка може бути непередбачуваною. Однак я вважаю, що дітей не слід ділити на “своїх” та “чужих”. Попри відомі забобони, реальність часто доводить […]

Підріс Матвій, Юля знову на роботу вийшла, про Василя і не згадує, хоч Матвій і дуже на батька схожий. «Ні, не треба нам нікого, самі проживемо, самі з господарством упораємося», – думає жінка, копаючи навесні город. Поруч Іван копає. Федір, хоч ще тільки в перший клас йому у вересні, а від матері з братом намагається не відставати. І Матвій совочком по грудках землі постукує, за братами повторює. Валентина Петрівна у вікно дивиться, обідати кличе, усміхається, хоч і з сумом, на ікону в кутку хреститься

Не щастило Юлії з чоловіками. Не щастило і все тут. Перший Діма, хлопчисько ще зовсім, років їм було тоді по вісімнадцять, втік, злякавшись відповідальності. Юля приїхала з невеликого селища, навчалася […]

Діточки, як добре, що ви у мене є! А з ким з вас я житиму, коли повернуся додому? – пригощаюся я за столом наїдками, які приготувала дочка з невісткою, і так, у формі жарту, вирішила прояснити ситуацію. Після цього мого простого запитання, в кімнаті настала тиша. Діти здивовано дивляться то один на одного, то на мене. Першою заговорила донька. – Мамо, ну навіщо тобі з кимось з нас жити? Ти вже за стільки років відвикла від цього галасу. А хіба ти не збираєшся купувати собі однокімнатну квартиру

– Діточки, як добре, що ви у мене є! А з ким з вас я житиму, коли повернуся додому? – пригощаюся я за столом наїдками, які приготувала дочка з невісткою, […]

Зараз не зрозуміла ходу твоїх думок, – починала нервувати пенсіонерка. – З якої радості я маю тобі платити: ти мій син, це машина мого колишнього чоловіка. — Від родинних зв’язків я не відмовляюся, – парирував Кирило. – Але автівку ти мені продала за ринковою ціною і гроші всі до останньої копійки забрала. Якщо розраховуєш, що після цього я буду за першим свистком усе кидати і до тебе в будь-яку точку міста мчати, то серйозно помиляєшся

— Михайло Петрович був хорошою людиною, – скорботно говорила Марія, яка овдовіла півроку тому. – Так боялася на старості років залишитися на самоті, але, мабуть, доля така. Хоч і тричі […]

Поки ми сварилися, син наш забіг у кімнату сестри. Я пішла слідом і бачу – картина маслом: на стіні мої полиці висять, на них колекція фігурок, які сестра чоловіка збирає. Це нормально взагалі. — Ну й повисять, що з ними буде? – відповіла сетриця доволі єхидно. – І взагалі, дорогенька, це дім моїх батьків. Мій рідний дім, між іншим. Усе, що зберігається в цих стінах, у будинку, у сараях, у гаражі – це моє. Я маю повне право всім цим користуватися і розпоряджатися. Зрозуміла? Не влаштовує? Зберігайте свій мотлох в іншому місці

Просто виходить, що іншого місця для зберігання речей у нас поки що й немає, – каже Валентина. – Ми за останні 2 роки тричі переїхали, не щастить нам із квартирами. […]

Цілий ранок баба Зоя провела в тривозі. Вона кілька разів перераховувала зелененькі папірці. І щоразу, щойно брала їх до рук, з’являлося почуття радості, упереміш із жадібністю. Вона розділила папірці на три купки – по три в кожній, розірвала свою стару ситцеву головну хустку на три клаптики й загорнула в них купюри. Бабуся довго ходила хатою і подвір’ям із цими вузликами, не наважуючись кудись їх сховати. Нарешті один вона сунула в мішок із зерном, що стояв у коморі, другий пристебнула у внутрішню кишеню нового халата, що висів на кухні, а третій поклала під перину

Баба Зоя жила на краю села, де за сто метрів від її будинку красувався зелений гай. Повз село і гай проходила жвава шосейна дорога. Починаючи з травня і до осені […]

Тоді якраз сесія в сина була і Ольга вирішила його провідати. Приїхала, а в холодильнику на його поличці порожньо зовсім, а Данило їсть одну мівіну і ще 10 пачок на поличці лежить. Образилася вона на племінницю. – Світлано, ти собі борщ вариш частенько. Невже тобі шкода налити рідному братові мисочку якусь? Він же так все собі зіпсує тією мівіною. Світлана довго дивилася на тітку, а потім так відповіла, що родичі досі між собою не спілкуються

У будинку Зінченків сьогодні було свято – відзначали ювілей глави родини – Бориса Глібовича. Прийшли тільки найрідніші люди: дві дочки – Ольга та Людмила – з чоловіками, син Павло зі […]

Ти ж розумієш, що він тебе покине? Ви ж навіть не розписані!, – ці слова, кинуті моєю мамою, лунали у вухах, мов грім. Я не знала, що відповісти, бо, здається, вже давно звикла до того, що мама завжди знає краще. Але цього разу все було інакше

– Ти ж розумієш, що він тебе покине? Ви ж навіть не розписані!, – ці слова, кинуті моєю мамою, лунали у вухах, мов грім. Я не знала, що відповісти, бо, […]