Рубрика: Людина
Не стало Сергія Ігоровича… Приїхали його сини з дружинами, поховали. Стали речі розбирати, квартиру здати хотіли поки ще спадщину не оформили. Квартира хороша, хоч і не велике місто, а гроші за неї можна пристойні отримати. Навіть ремонт не потрібно робити, все чисто й гарно. Дружини вже раділи, і думали куди гроші витратити, на подорожі чи ще кудись. Дружина старшого хотіла відпочити на Мальдівах. Друга хотіла прикрас. Вони вже потирали обидві руки і ділилися своїми планами, як раптом у двері подзвонили. – А ви чого тут?! – тільки й запитали сини, коли відкрили двері.
Не стало Сергія Ігоровича… Приїхали його сини з дружинами, поховали. Стали речі розбирати, квартиру здати хотіли поки ще спадщину не оформили. Квартира хороша, хоч і не велике місто, а гроші […]
Олег та Ганна збиралися лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – Це хто ще приперся на ніч дивлячись?! – здивовано спитав Олег, підвівши голову з подушки. – Не знаю… – не менш здивовано відповіла Ганна. – Може знову сусідка, щось позичити хоче? – припустив Олег і підвівся з ліжка. – Та лежи, я сама відкрию, – сказала Ганна, і, зітхнувши, пішла у коридор, швиденько накинувши халат. У двері продовжували наполегливо дзвонити. – Та іду я, іду, – сказала Ганна, відкрила двері і…ахнула від побаченої картини.
Олег та Ганна збиралися лягати спати, як раптом у двері подзвонили. – Це хто ще приперся на ніч дивлячись?! – здивовано спитав Олег, підвівши голову з подушки. – Не знаю… […]
Віктор сидів на кухні та методично розбирав мамині документи. – Ти хоч поплач, – сказала дружина, яка саме зайшла на кухню. – Все-таки матері не стало! Віктор підвів очі від документів. – Я сумую, по-своєму, – відповів він. – До речі, щодо квартири твоєї матері, – Марина сіла навпроти і пильно подивилася на нього. – Що робитимемо? – Оформлю спадщину, що ще, – знизав плечима Віктор. – Я б з цим не квапилася! – якось підозріло додала Марина. – У мене є інша ідея, що можна зробити з квартирою! – Яка ще ідея? – здивувався чоловік. Але Віктор навіть уявити не міг, що запропонує йому дружина.
Віктор сидів на кухні та методично розбирав мамині документи. – Ти хоч поплач, – сказала дружина, яка саме зайшла на кухню. – Все-таки матері не стало! Віктор підвів очі від […]
– Ти – дівчина смішна! – розсміялася Алла, – прикинь, скільки ця ділянка коштуватиме років через десять! – А ти продавати надумала. Безглуздо. Краще б пристойний будиночок збудували, а потім уже вирішували: чи треба вам дача, чи ні. Ви ж теж не молодієте. – А до чого тут її квартира? – Так вона мені її заповіла. Тільки, видно, на той світ не збирається. Вона на два роки старша за мою матір. Так тієї вже немає, а ця – живе собі, й у вус не дме.
– Віра, я тут подумала: а давай дачу на двох купимо, – запропонувала Лідія. – Дачу? – Здивувалася та, – це ж скільки грошей треба? Та й куди вона нам? […]
— Мариночко, ти ж мені давно до душі, грішно так говорити, але мимоволі завжди я тебе з Лерою порівнював, і думав, ну чому не ти моя дружина? Переїжджай зі мною в новий дім господинею, чи даремно будував? Хоч трохи побути щасливими, адже нам уже не вісімнадцять, а трохи більше, — і він знічено усміхнувся Марині, чекаючи її відповіді. Марина й не збиралася заміж, а тут раптом подумала — як же їй з Андрієм поруч добре, ну чому б і справді не стати його дружиною, адже вона і заміжня то толком не була?
Марина Юріївна різко прокинулася на дачі від усвідомлення думки, що раптом прийшла їй у голову: Господи, мені ж сьогодні п’ятдесят дев’ять, а скоро вже й шістдесят! Як же це так […]
-Ну що, давай поговоримо серйозно. Я приїхав до тебе, щоб жити разом. Сподобалася ти мені. Житла у мене свого немає, все дружині та дітям залишилося. Якщо не потрібен, одразу скажи, я піду і більше не потурбую. А моє слово міцне. Ну, що скажеш? – Я чесно не знаю. Чоловіка у мене зроду не було, образили в молодості. І я навіть не уявляю, як це жити з чоловіком. Якщо чесно боюся. Але ти мені подобаєшся. І я не знаю, що з цим робити – розвела вона руками.
На ліжку голосно хропла жінка. Чоловік морщачись від запахів, смачно вдарив її по м’якому місцю. Вона ойкнула і сіла. Не дивлячись на задуху, вона була одягнена в вовняні шкарпетки, теплу […]
– Батько? – Галина закотила очі, поправляючи окуляри у золотій оправі. – Він її з пелюшок навчає, що жінка – служниця. Пам’ятаєш, як він кричав на неї за пляму на футболці? Все змінилося у задушливий серпневий день. Марина мила вікна, готуючись до приїзду Аліси. Сонце пекло немилосердно, а у вухах дзвеніло: «Треба встигнути… Він розсердиться, якщо пляма залишиться…» Смужка ганчірки розпливлася перед очима, і вона впала на підлогу. – Точно! – підхопив Віктор, розвалившись у кріслі. – Сидить цілий день, байдикує, от і роз’їлася!
– Ідеш? Та й вали куди хочеш! – процідив Віктор, навіть не зводячи очей з газети. Його дружина Марина завмерла на порозі кухні, стискаючи в руках ганчірку для миття підлоги. […]
Якось на обід Вікторія вирішила заскочити до свекрухи без попередження. Двері виявилися відкритими. Вікторія переступила через поріг, але почула її голос– Тягається щодня, набридла! Ні, не можу прогнати, Льоня набрехав, що я хвора, щоб вона грошей дала. А я ще попросити хочу, там літню кухню добудувати лишилося… Так, виїжджаю вже, забула сумку, ось і повернулася. Кладу трубку, поки що.Голос свекрухи почав наближатися, Вікторія вискочила у під’їзд і сховалася за ліфтом. Вона простояла там, ковтаючи злі сльози, доки кабіна не спустилася на перший поверх.«Як у Льоні язик повернувся збрехати про таке, адже зі здоров’ям не жартують. А свекруха також гарна», – розмірковувала Вікторія, гарячково збираючи речі..
– Розкажи про свої доходи, люба невістка! – Зажадала свекруха, коли син вийшов у магазин і залишив їх наодинці з Вікторією. – Скільки ти заробляєш, чи зможеш утримувати мого хлопчика? […]
– З тобою так добре, Надя. Оленка останнім часом нестерпною стала. Так, я розумію, що не стало її матері. Ну а я тут до чого? Я молодий та здоровий чоловік. Мені потрібна турбота та увага. А вона ходить вічно пригнічена і в’яла!– Так, я її теж бачила днями. Вся сіра та похмура. Не розумію, як ти з нею під одним дахом живеш.– Я й сам не знаю. Одружені ми лише рік, ще не пізно все поміняти. Я думаю, що варто з нею…Вітя обірвав себе на півслові
– Оленко, прийми мої співчуття, – свекруха Галина Павлівна обняла мене і притиснула до себе. – Дякую, – відповіла я крізь сльози. Відхід матері став для мене справжнім ударом. Я […]
Не допивши чаю, я вийшла з дому. Невістка навіть не помітила моєї відсутності. На вулиці я відчула себе настільки самотньою, що не могла стримати сліз. І останньою краплею стало те, що мені довелося побачити, як всі мої гостинці які я принесла вона винесла на смітник
– Не приїжджай, мамо. Не треба, дорога далека, а ти вже не молода. Навіщо тобі в потязі цілу ніч мерзнути? – каже мені син. – Ну як навіщо? Тебе я […]