Рубрика: Людина
Коли всі навколо говорили Аллі, що їй не світить щасливого життя з ботаном Толіком, вона нікого не послухала, і ось що з цього вийшло
Скільки б люди не говорили, що зовнішність — не головне в людині, а внутрішній світ і все таке, сучасна молодь цінує в людях здебільшого зовнішність, та й не тільки молодь… […]
— Ми з мамою своє насіння висаджували завжди, я вам теж привезла. Ось огірочки, дрібні й без колючок, які обіцяла, а це динька, солодка-солодка, її мама дуже любила, теж взяла. — Сумуєш? — Запитуєте… Дуже. — У мене є секрет, на тижні дізналася, але нікому я ще не говорила, все чекаю слушного моменту
— Боже мій, а хто ж тебе заміж гнав? Хто тебе силоміць до цього Борьки на шию вішав і змушував кричати: “Жити без нього не можу, не губи, мамо!” Га? […]
– Знаєш, на тобі світ клином не зійшлося! Я теж не збираюся сидіти й чекати, коли в тебе пройде бзик! – Гаркнув чоловік
Наталя пішла зненацька. Просто одного дня проводила чоловіка і сина на роботу, дочку в коледж, свекруху в поліклініку робити крапельницю, процес не швидкий, зібрала всі свої речі й перебралася у […]
Сміялися, що коли дітей їм годувати принесли, у них бирки були погано до ручок прив’язані, і вони самі перев’язали. Невже вони тоді своїх доньок і переплутали? Ларка завжди була реготуха безтурботна, та й Галина, хоч і хороша господиня, але бачить теж погано. Тепер дівчаткам тринадцять скоро, як вони сприймуть, якщо дізнаються, що їхні матері й батьки їм чужі?
— Мені б таких батьків, як у тебе, Віро. Я б завжди відмінно вчилася і слухалася їх завжди. Казала подрузі Іринка, малюючи прутиком на піску. Сиділи вони в альтанці біля […]
Одного разу у селі з’явилася машина з київськими номерами. Гарна, чорна. Із неї вийшов Андрій і дівчинка, його 10-річна донька. Катерина стояла біля городу, в хустці і халаті. Спершу не впізнала. А потім так розчулилася, що аж сльоза потекла. – Мамо, привіт. Софійка захотіла до тебе в село, от ми і приїхали. Приймеш? Дівчинка сором’язливо махнула рукою. А Катерина без слів їх обійняла. – Хоче пожити в селі. На канікулах. І… я подумав… якщо ти не проти… Катерина боязко підійшла до внучки, яка була схожа на справжню паняночку
– Ти ж розумієш, що таке не можна носити, – Марина оглянула сорочку, яку черговий раз прислала свекруха, і вже замахнулася викинути її у смітник. Але Андрій її зупинив. – […]
– Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про немолоду пару.
– Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про немолоду пару. Люба і сама не була впевнена, що з […]
— Я не знала нічого, оговтатися не встигла, як Борис з нею розписався знову. Просто приїхала одного разу брата провідати, привезла гостинці деякі з дачі, а двері мені відчинила Тома. Цвірінькає мило так, мовляв, зрозуміла, що Борис в її житті — це і є справжнє, що вона тепер з ним до кінця, що буде доглядати, дивись, поживе довше
— Вони десять років уже не жили разом, невже ти думаєш, що там якась особлива любов раптом заграла? — сердиться Оксана на дружину брата. — Ні дитини спільної, ні-чо-го! — […]
— Немає шуби — немає дитини, — заявила Петру Олена, — ти прекрасно знаєш, що я все одно свого доб’юся. Навіщо потрібні зайві скандали? Купи мені те, що я тебе прошу, і живи спокійно! — Це справа принципу, — розлютився Петро, — я і так майже 70% свого заробітку щомісяця тобі віддаю!
— Олена зовсім зірвалася з ланцюга, — скаржився Петро своєму другові, — уявляєш, що вона мені нещодавно заявила? Каже, якщо я їй не куплю шубу, то дитину більше не побачу! […]
— Це ще чому? — обурилася Тамара, — Лідіє Борисівно, ми ж з вами домовлялися! Вас не влаштовує те, як я готую, ви постійно дошкуляєте мені претензіями. Так робіть все самі! Скільки разів ми будемо обговорювати одне й те саме? — Тамаро, не нахабній, — продовжила Лідія Борисівна, — я не зобов’язана доглядати за твоїми дітьми.
— Ось ви перед телевізором сидите, а могли б, між іншим, за онукою в дитячий садок сходити. Практично кожен день дорікала свекруху Тамара. — Інших дітей бабусі з садочка забирають, […]
– Збирайся і йди до матері! Синові я забезпечив житло – нехай живе як належить. А про себе сама дбай. Двадцять років ти користувалася моїм будинком, тож спасибі маєш говорити навіть за це!
– Ти вже не та, що раніше… Стара зовсім. Я хочу бути з молодою, живою жінкою, – промовив чоловік із холодною впевненістю – Збирайся і йди до матері! Синові я […]