Рубрика: Людина
Ірина Іванівна стояла на ґанку, накинувши теплу кофту. – Барсику! – покликала вона свого кота. – Та де ж його носить? Зимове село мовчало. – Стоп! – раптом подумала жінка. – Он ланцюжок слідів… І, звісно ж, тягнеться він по сусідському закинутому подвірʼю прямісінько до дверей закинутого будинку. А он і сам кіт! – Барсику! – гукнула Ірина Іванівна. Кіт послухався й пішов до господині. – Ох, ти ж! – ахнула вона. – Скільки ж тебе кликати можна?! Кіт шмигнув у хату. Ірина Іванівна зайшла слідом. – Стій! Дай пообтрушую тебе! – жінка нахилилася, щоб змахнути з чорної котячої спини білі сніжинки і… Обімліла від побаченого! То був зовсім не сніг
– Барсику! Барсику! Та де ж його носить? – Ірина Іванівна стояла на ґанку, накинувши теплу кофту. Зимове село мовчало. Будиночки стояли серед снігу, немов острови посеред океану. Втім, стоп! […]
— Заметіль! Сергію, це ж чудово! Я обожнюю заметіль! Я знаю її! Брат подивився на мене, як на божевільну… — Це як «знаю»? — Дуже просто! Коли починається хуртовина, треба не боятися її. Стати треба ось так – піднявши вгору руки і відчути її силу! Хуртовина покружляє навколо тебе, побачить, що ти її не боїшся, віддасть тобі частинку своєї сили і полетить далі. Спробуй, це легко!, – і я показала братові, як треба зробити. — Пішли бігом! Поглянь, навколо вже нічого не видно, тільки твоя біла хуртовина! – Ні позаду не видно села, ні попереду! І дорогу замітає
Різдвяний святвечір. Що для мене ці два слова? Які думки і почуття я відчуваю в цю ніч…? Спогад із дитинства – засніжена бабусина хата в слобожанському селі. …Мені було 9 […]
Світлана поверталася додому. Жінка піднялася на свій поверх. Хотіла було вставити ключ у замкову щілину, але він ніяк не хотів залазити. – Невже, Ігор вдома? – здивувалася Світлана і почала стукати у двері. – Та не стукай, краще тобі туди не заходити, – із сусідньої квартири вийшла тітка Зіна. – Це ще чому? – здивувалася Світлана. – Жінка у нього там, причому я бачу її тут не вперше, – повідомила сусідка. – Я навіть фото її зробила! Тітка Зіна, дістала свій телефон, відкрила на ньому фото і показала його сусідці. Світлана глянула на фото і очам своїм не повірила
ключ вставляти, а він не лізе. Ігор вдома? Чому тоді на дзвінки не відповідає? Спить? Жінка почала стукати у двері. – Та не стукай, краще тобі туди зовсім не входити, […]
Дмитро повернувся додому далеко за північ. У його орендованій квартирі було тихо. Дружина і діти вже спали. Він стомлено сів на кухонний стілець і дістав телефон. Двадцять три пропущені від матері, десять від батька… І одне повідомлення від сестри Сніжани: «Нам треба поговорити. Будь ласка…» Сімʼя зібралася через два дні в новій квартирі сестри. Усі сиділи за великим столом. На ньому стояв тільки чайник і бабусині пиріжки. – Я… – почала Сніжана, нервово смикаючи руками серветку. – Я хочу вибачитися. Перед тобою, Дмитрику. І твоєю родиною. Дмитро підняв здивований погляд. Він не розумів, що відбувається
– Як ти можеш так вчиняти?! – обурений голос Дмитра луною рознісся просторою кухнею нової квартири, відбиваючись від порожніх стін і нещодавно поклеєних шпалер. – Це вже друга! Друга квартира, […]
Тимофій не зрозумів спершу, звідки цей звук дзвінкий, а з комори вийшов із вилами, дивиться, а на одному зубці каблучка Марії сріблиться. Знайшлася вона в цій копиці сіна, сама нанизалася, як на палець. Побіг він додому, навіть кульгавості не помічаючи. Батькам показує, а в самого сльози з очей, хоч і мужик здоровенний. — Я довго мовчав, – сказав батько, – усе чекав на знак якийсь. Думав, буде знак, зішлю його до Марії без розмов. А коли ні, значить так тому і бути. А тут ось що! Знак, та ще й який, та в Святвечір
Ця історія, можливо, і знайома комусь. Але розповісти її хочу саме на Святвечір, коли вона і сталася, а точніше, щасливо закінчилася. Красуню Марію посватав Тимофій під кінець сінокосу. Приїхав він […]
Ганна пішла в гості. Її запросила знайома – Віра Петрівна. Ганна подзвонила в двері квартири. Їй відкрила молода дівчина з довгим русявим волоссям. – Ви до бабусі? – усміхнулася вона. – А я Катя! Бабуся стільки про вас розповідала! Віра Петрівна зустріла Ганну як рідну. Посадила за стіл, застелений старою мереживною скатертиною. Дістала з серванту чайний сервіз. – Що сталося, дитинко? – запитала старенька. – На тобі лиця немає! І Ганна все розповіла… Розповіла, що від неї недавно пішов чоловік… Катя ж слухала мовчки, стаючи все білішою з кожним словом. – Бабусю, Ганно, я маю вам дещо сказати, – раптом заявила вона. Жінки застигли від здивування
– Таке відчуття, ніби я живу чужим життям, – Ганна повільно розмішувала розчинну каву 3 в 1 у пластиковому стаканчику. Лікарняна їдальня майже спорожніла – час наближався до вечора, коли […]
Ірина готувала вечерю, коли пролунав дзвінок телефону. Дзвонила її молодша сестра, Олена. – Оленко, привіт! Рада тебе чути! – зраділа дзвінку Ірина. – Привіт, – схлипнула у відповідь сестра. – Олено, щось сталося? – захвилювалася Ірина, почувши сльози сестри. – Він зіпсував мені свято, розумієш? – продовжувала плакала Олена. – Навіть не зіпсував, а скасував! – Хто зіпсував? Яке свято?! – не могла нічого зрозуміти Ірина. – Мій чоловік, зіпсував…, – додала Олена. – Так! Досить плакати! Толком розкажи, – попросила сестра. Олена важко зітхнула, трохи заспокоїлася, і все розповіла сестрі. Ірина вислухала її і ахнула від почутого
– Він зіпсував мені свято, розумієш? – плакала Олена. – Навіть не зіпсував, а скасував. – Ну навіщо ти драму влаштовуєш? Іван же ж тобі купив те, що ти хотіла! […]
На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони домовлялися з подругами, що зберуться разом у ніч напередодні Різдва. Світлана зі сміхом говорила, що потрібно обов’язково поворожити на судженого. Тетяна не вірила в усі ці ворожіння, а ось зі Светою та Олею побачитися хотіла. Давненько вони не зустрічалися, у всіх свої справи і турботи
На місто опускався вечір, коли Тетяна вийшла з дому і попрямувала до зупинки. Вони домовлялися з подругами, що зберуться разом у ніч напередодні Різдва. Світлана зі сміхом говорила, що потрібно […]
Ти хочеш, щоб за нашим святковим столом сиділа геть чужа нам людина? – я відставила тісто для вареників і витерла руки рушником, дивлячись на чоловіка. Іван мовчки ставив додаткову тарілку, і навіть не глянув у мій бік. – Це не чужа людина, – сказав він нарешті. – Це Кароліна. Його слова були, наче грім серед ясного неба, хоча я й знала, до чого все йде. Ця Кароліна – плід його вчинку
– Ти хочеш, щоб за нашим святковим столом сиділа геть чужа нам людина? – я відставила тісто для вареників і витерла руки рушником, дивлячись на чоловіка. Іван мовчки ставив додаткову […]
Ольга з Миколою поїхали до батьків жінки на Новий рік. – Ти заніс пакети з подарунками? – пошепки запитала Ольга Миколу. – Ем-м-м… – чоловік раптом спантеличився. – Я не забрав їх на пошті. Там була така сума, що я не став платити. – Що-о-о?! – ахнула Ольга. – Ти ж сказав, що забрав?! – Навіщо твоїм батькам такі дорогі речі? – запитав Микола. – Ти зовсім вже?! – Ольга розізлилася. Вона була так ображена, що більше не хотіла говорити з чоловіком. – Ви пробачте, що ми без подарунків, – заявив Микола за столом. – Так вийшло… Ось, це вам! Він усміхнувся і дістав з кишені якийсь папірець. Всі застигли від здивування
– З Новим роком вас! – Ольга зайшла в квартиру і одразу кинулася в обійми батька і матері. – Так чудово, що ви нас запросили! – Проходьте, стіл накритий, тільки […]