Рубрика: Людина
– Посидь три роки у декреті серед памперсів та каструль, будеш радий втекти куди очі дивляться, а не лише на роботу, – відповіла Поліна.
Михайло дивився на дружину, яка збиралася на роботу, та дивувався. Поліно, ти ніби на свято зібралася – радісна така, щаслива! – посміхнувся він. – Посидь три роки у декреті серед […]
— Ох, гріхи мої тяжкі! – промовила Клавдія, накидаючи на велике блюдо вишитий рушник. – І адже скажуть, що я жадібна! Зачекай! Вона вибрала пару пиріжків і наздогнала хлопчиська. — На! І щоб я тебе у дворі не бачила! Свято в нас! Сиди тихенько в себе, поки мати з роботи не прийде! Зрозумів?
— Іди геть!!! Я тобі кажу – йди! Чого ти тут вештаєшся?! — Клавдія Матвіївна з гуркотом поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула […]
Якось за звичкою жінка ввімкнула останній запис на реєстраторі.Підслуховувати чужі розмови не хотілося, але тепер Ольга знала, що спати спокійно не зможе, якщо не дізнається, про що там таки йшла розмова.Вона вирішила прослухати далі та розібратися, що там сталося насправді, якщо чоловік злякався і говорив про виправдання.
– Мало не попався! – говорив чоловік приглушеним голосом. – Ти уявляєш, Ольга вчора побачила, як я на зупинці висаджував Василину. Я думав, що вмить посивію, але все обійшлося. Вдалося […]
Тарасику, я ж тебе прошу, не спіши. Життя таке, що всяке буває. Оксані ж теж непросто. В неї ж двоє діток, сама з ними. – Стоп. А до чого тут Оксана? – в голосі Тараса з’явилася тривога. – Та я їй… ну… передала дачу. Місяць тому. Через нотаріуса. – Як?! – він навіть не сів, просто остовпів. – Ну ти ж сам казав: “Нам нічого не треба, аби вам добре було”. Я подумала – в тебе квартира, робота, Марічка теж заробляє. А Оксані важче. Ну, я й вирішила дачу теж їй віддати
– Та не хвилюйся ти так, Марічко, я ж казала: хату в місті – Оксані, а дачу – вам із Тарасом. І справедливо, і по совісті, – казала мати, перекладаючи […]
“Гаразд. Починай із кухні. Але це не означає, що я тебе пробачила.” – зітхнувши, відповіла Христина. Лише після розлучення у Тараса появилося бажання робити ремонт у квартирі
Христина сиділа за старим кухонним столом, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм. За вікном лив осінній дощ, барабанячи по шибках, наче відлуння її власних думок. Квартира, колись сповнена сміху […]
Степан лежав у лікарні два тижні. Він вже відчував себе бадьоро, і мріяв про швидку виписку. Залишалося день-два, як йому пообіцяли… Зараз же, чоловік все ще стояв у лікарні в черзі по обід, і весело розглядав інших пацієнтів. Раптом його обличчя змінилося! Одна жінка, яка повільно йшла коридором, здалася Степану дуже знайомою… Настільки знайомою, що в нього аж серце защемило від неприємних спогадів. Йому дуже захотілося, щоб він помилився, але… Так, то була вона! Степан застиг від побаченого
Степан відлежався в кардіології 2 тижні. Він відчував себе досить бадьоро, і вже мріяв про швидку виписку. Залишалося день-два, як йому пообіцяв головний лікар. А зараз він все ще стояв […]
Поруч із худим Василем Ганна виглядала повною протилежністю: якась вона пухка, пишна, чи що. Її мати, зітхнувши й перехрестившись, сказала, що іншого й годі чекати. А щоб не вікувати одній, краще вже за Василя — він чоловік добрий. А діти… діти виростуть
— Що, знову Нюра ганяє своїх? — донеслося з-за рогу. — Та які ж вони «свої»? Ясно, що чужі, вдалися в батьків! Чуєш, як кричить на все село? — перемовлялися […]
А ось Марії на своєму спальному місці не було. Коли вона зайшла до спальної кімнати, то там поряд зі своїм чоловіком вона виявила Марію, яка міцно спала поряд. Ніхто навіть не помітив присутність Тетяни
Коли Тетяна повернулася з нічного чергування, то виявила у своїй квартирі не лише свого чоловіка та п’ятирічну доньку, а й незнайому їй дівчину. – Тетяно, це Марія, моя двоюрідна племінниця, […]
— Треба ж, – шепотілися бабусі біля під’їзду, – ось і знайшли одне одного сусіди. А хтось каже, що неможливо дружити в нашому віці. Якщо люди людяні, що їм завжди є про що поговорити і допомогти одне одному…
Лідія Петрівна вийшла на балкон, щоб подихати дощем. Літо почалося з теплих злив, гроз із веселками, але жінку нічого не тішило. Ось уже місяць вона жила на новому місці і […]
— Забирайтеся! — тихо сказала вона. — Вдвох! Я даю вам годину на збори! — Це мій будинок не менше, ніж твій! — обурився Микита. — Ні! — Христина похитала головою. — Це мій будинок! Він куплений на мої гроші, до нашого весілля! І я ніколи не переписувала його на тебе, хоча ти це не раз пропонував!
— А мені здавалося, що ми все обговорили, Микита! — Христина схрестила руки на грудях, спираючись стегном на кухонний стіл. — Твоя дочка заходить у гості, але не живе у […]