Рубрика: Людина

Я щойно повернулася з церкви, як побачила знайому машину біля двору. “Напевно, зять уже тут”, – майнула думка. І справді, відчинила двері, а вони з Оленкою вже на кухні пораються. При чому “порається” здебільшого Василь, бо донька стоїть у кутку з опущеними очима. Коли я пройшла дальше, то мало не впала від того, що він робив. На моєму столі лежала гора перемішаних продуктів, а сам Василь швидко переглядав кожну банку й пакунок

Мене звати Марія Сергіївна. Я звичайна жінка, пенсіонерка, живу у невеличкому селі разом із чоловіком Петром. Моїй доньці Оленці уже 25 років, і нещодавно вона вийшла заміж за Василя. Знаєте, […]

Ольга йшла додому з роботи. Раптом у сумочці задзвонив її телефон. Ольга дістала мобільний і глянула на екран. Дзвонила її мама. Довелося сісти на лавку й спокійно поговорити. Вони обговорили життя Ольги, те що вона все одна й одна та й розпрощалися. Ольга сиділа і думала про своє життя, як раптом почула дзвінкий дитячий голосок. – Матусю! – вигукнула якась дівчинка. – Я знала, я знала, що ти нікуди не поїхала! Ти на мене тут чекаєш? До неї несподівано підбігла маленька дівчинка років трьох і застрибнула на коліна. Вона обійняла Ольгу рученятами. Жінка не розуміла, що це робиться

Ольга, закінчивши роботу, повільно йшла у напрямку до свого будинку через парк. Ще не почало сутеніти. День помітно додався, і це тішило. Доріжки були добре розчищені, а сніг на траві, […]

Катя торгувала на базарі. Якось вона принесла додому сумки з товаром. – Ти чого весь коридор завалила? – бурчала її свекруха, відсовуючи величезні сумки. – Людмило Миколаївно, до ранку доведеться потерпіти, – сказала Катя. – Не встигла на склад здати, він закрився. – Що значить до ранку?! – ахнула свекруха. – Я вночі як піду в туалет? Мені не вісімнадцять років, щоб стрибати! – Нічого страшного з вами не станеться, – Катя пішла в кімнату, не бажаючи продовжувати сварку… Прокинулася дівчина, як завжди о п’ятій ранку. Треба було відвезти товар по точках. Катя поспішала. Вона вискочила в коридор і застигла на місці від побаченого

– Ти бачила годину? – бурчала свекруха, сидячи на кухні. – Чому мій син має займатися домашніми справами? – Бо я працюю, Людмило Миколаївно. Катя тільки прийшла, дуже втомилася і […]

Валерія не стало раптово. Того дня він, як завжди, поїхав на роботу. Ще жартував вдома за сніданком, що весна – час нових проєктів! А вже в другій годині дня подзвонила його секретарка. – Ганно Михайлівно… – тихо почала вона. – Валерій Олексійович… Ваш чоловік… Йому недобре… Потім все було, як у тумані – таксі, лікарняний коридор, слова лікаря «серце», «не встигли»… Дев’ять днів минуло, а Ганна й досі не могла звикнути. А в той день першою примчала старша сестра покійного – Інна. Ще й документів з лікарні не привезли, а вона раптом заявила несподіване

– Валерій завжди був правильним, – скорботно сказала літня сусідка Ірина Борисівна, не знаючи, куди подіти руки. – Принциповий. – Ось точно, принциповий, – Інна поправила серветку на колінах, не […]

Ірина помітила, що з картки зникли гроші – та сама премія, яку вона отримала на роботі перед Новим роком. Не могла повірити в це, декілька разів відкривала аплікацію банку, але нічого – все по нулях. Вона стала чекати чоловіка. Андрій прийшов пізно ввечері з пакетом продуктів. – Андрію, де мої гроші? – сердито запитала вона

– Що це означає, що у тебе троє дітей? – Ірина різко зачинила дверцята холодильника, проливши молоко на підлогу. Її голос був спокійний, але очі швидко металися по кухні, наче […]

— Це ти ще не бачила справжнього сільського весілля! – втрутився Ілля. – Спочатку все дуже цивільно, але години за дві якогось найстрашнішого вусатого дядька переодягнуть нареченою, і почнуться розваги! До речі, врахуй, тебе на цей час замкнуть у сарай з курми. І будеш там сидіти, поки тебе не викуплять. — Перестань мене лякати, – вигукнула Ксюша. – давайте якось скромненько, по-сучасному, без ось цих, так званих, традицій

Старенький автобус зупинився на лісовій дорозі. — Хто Калинівку питав? Виходьте, приїхали! – скомандував водій. Ілля зістрибнув зі сходів першим, подав руку Ксюші. Автобус фиркнув сизим димком і поїхав далі. […]

– А нічого, що поки що мама жива і я дуже сподіваюся, що вона ще поживе, щоб побачити, як Вітюша і рідного батька на смітник життя викине. Тільки тоді до мене тоді не повзи, не пошкодую. — А що це я рідного батька маю викинути? – спокійно сказав брат. – Він – батько, а мати твоя – стороння жінка

— Ось так, Марино, зазвичай про жінок кажуть у негативному ключі, мовляв, узяв із дитиною, виростив, вигодував чужий приплід, а в нас ситуація навпаки, у мами, – сумно каже Ольга. […]

– Давай по-чесному, Ганно! Продамо будинок, і поділимо гроші порівну! – Ти ж розумієш, що так буде справедливо!- Справедливо? – Ганна нарешті обернулася до матері. – А може, розкажеш, як справедливо було відправити п’ятирічну дівчинку в село? І приїжджати раз на рік із подарунками, вдаючи, що це нормально

– Давай по-чесному, Ганно! Продамо будинок, і поділимо гроші порівну, – мати присіла на край старого крісла, оглядаючи простору вітальню. – Ти ж розумієш, що так буде справедливо. Ганна мовчки […]

— Олексійку, а квіти? Це ти їх приносив? Здогадка пронизала її несподівано, наче блискавка, звісно це він, як вона не розуміла цього досі. — Так, я… — Навіщо? — Ти ж гарна дівчина, тебе потрібно балувати й тішити. Ось повернуся, почну працювати, і буду дарувати тобі й малечі різні подарунки та іграшки. Ми одружимося, і ти ніколи більше не будеш плакати. Він зніяковів: — Ну, я бачив… випадково… як ти плакала… — Я ж стара для тебе… — Ні, саме для мене, ні

— Олексію, іди їсти! Ну, скільки можна тебе кликати? Мама ляснула рушником по кістлявому заду, що стирчав яскравою картатою плямою з кущів смородини. — Ну, мамо, не хочу я їсти… […]