Рубрика: Людина

— У мого сина є своя машина, а я маю чужим людям гроші платити? – напирала Марія. — Ти вважаєш, є різниця кому платити? – спокійно цікавився Кирило. — Зараз не зрозуміла ходу твоїх думок, – починала нервувати пенсіонерка. – З якої радості я маю тобі платити: ти мій син, це машина мого колишнього чоловіка. — Від родинних зв’язків я не відмовляюся, – парирував Кирило. – Але автівку ти мені продала за ринковою ціною і гроші всі до останньої копійки забрала. Якщо розраховуєш, що після цього я буду за першим свистком усе кидати і до тебе в будь-яку точку міста мчати, то серйозно помиляєшся

— Михайло Петрович був хорошою людиною, – скорботно говорила Марія, яка овдовіла півроку тому. – Так боялася на старості років залишитися на самоті, але, мабуть, доля така. Хоч і тричі […]

У сусідки, у Надії, і свої кури були, от і привела – познайомила Надя бабу Клаву з Лідою. Лідія, жінка міська, приїхала сюди з дітьми працювати акушеркою в місцевій амбулаторії. Яйця вона брала охоче, віддаючи мінімальну плату. Флігель цей їй, можна сказати, надали. Ось тільки для життя, та ще й із дітьми, він навряд чи годився. Був погано утеплений, піч стара, протікав дах, і в дім проникав прілий запах вогкості. Ліда, яка прожила все життя у квартирах, пручалася, утеплювала своє нове житло, як могла. Літня господиня будинку з цим флігелем, бурчала. Казала, що флігель їй не належить, і ніхто думати про нього не хоче

Вона довго стояла біля хвіртки, сховавши зморшкуваті руки під куфайку, дивилася на вікна зеленого дощатого флігеля – прибудови за кущами вишняка. Так довго, що почали підкошуватися коліна. У прибудові горіли […]

— Сестра, напевно, сприймає всі речі, які на ділянці її батьків стоять або лежать, як свої власні, – злиться Валентина. – Я випадково помітила. Приїхали якось раз, а племінник чоловіка сидить за столиком для годування підозріло схожим на той, що був у нас. — Не впізнаєш чи що? – зі сміхом звернулася до Валі сестра, перехопивши погляд. – Ну так, ваш, перейшов до нас у спадок. Валя тоді відповіла, що ні за якою спадщиною столик не переходив, а перш ніж брати, треба було запитати дозвіл у його господарів

Просто виходить, що іншого місця для зберігання речей у нас поки що й немає, – каже Валентина. – Ми за останні 2 роки тричі переїхали, не щастить нам із квартирами. […]

— А чому в борщі кілька? Після того, як я побачила цю «добавку» в супі, твердо вирішила, що більше в гості до своїх сватів не піду.

— А чому в борщі кілька? Подивившись на вміст тарілки, я зрозуміла, що це буде останній раз, коли я пішла в гості до своїх сватів. Сваха завжди дивувала своїми кулінарними […]

Марині терміново знадобилося поїхати на роботу, прийняти товар. – Коханий, я маю зʼїздити у квітковий прийняти товар, – сказала вона чоловіку. – Добре, – кивнув Олег, не відволікаючись від телефону. – Може допомогти? – Ні, не треба, – сказала Марина. Вона швидко зібралася, і вийшла за двері квартири, але згадавши, що забула телефон, повернулася додому. Марина зайшла у кімнату, і почула, що Олег на балконі з кимось розмовляє по телефону. Говорив чоловік доволі гучно. Марина, мимоволі, прислухалася до розмови чоловіка і застигла від почутого

– Ти пробач, що я до тебе упереджено ставилася… Помилялася я… І ось, бачиш, Господь зі мною поквитався… — свекруха, Ірина Іванівна, змахнула сльозу. Марина не відповіла. Їй було гірко, […]

– Я тобі найцінніше віддала, Оксано, а ти мене в такий день не запросила до себе каву з тортиком? – прямо в лоба сказала я невістці, ледве стримуючи обурення. Оксана, не зупиняючись розкладати тарілки по полицях, лише кинула через плече: – Ой, Вікторіє Степанівно, що ви починаєте? Я свято організовувала для молоді. – Молоді? А я хто, по-вашому? Мені ще й п’ятдесяти немає, виглядаю я прекрасно

– Я тобі найцінніше віддала, Оксано, а ти мене в такий день не запросила до себе каву з тортиком? – прямо в лоба сказала я невістці, ледве стримуючи обурення. Оксана, […]

О дев’ятій ранку! Я сьогодні вийшла на кухню і просто здивувалася. Син поїхав на роботу, сказав, що повернеться до обіду. А невістка сидить за комп’ютером, перед нею бутерброди з червоною рибою та келих ігристого

Сьогодні я вийшла на кухню і була приголомшена. Син поїхав на роботу, сказав, що повернеться до обіду. А невістка сидить за своїм комп’ютером з бутербродами з червоною рибою та келихом […]

– А з якого переляку це раптом став «НАШ» будинок? І хто тобі давав право тут взагалі розпоряджатися, наче ти тут господар? – суворо запитала дружина

– Слухай, Віть, якщо тобі щось не подобається, то я тебе за собою не тягну! Хочеш залишатися у місті – будь ласка! – Але я вже втомилася, якщо чесно, від […]

Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто київську прописку хочуть. Остання історія мене остаточно переконала, що я права. Приходить якось до мене Мишко — мій син — з якоюсь дівчиною. Олена її звати, красива, ухожена, така манікюрчики, зачіска — на перший погляд і не скажеш, що щось не так. Думаю, ну, може, нарешті нормальну привів. Сіли ми за стіл, чай п’ємо. Я починаю з нею говорити, питаю: — Звідки ти, Оленко? Вона так гордо: — Ірпінь. Але я вже давно в Києві живу, працюю в PR, та й загалом Київ — це моє місто

Я не хочу, аби мій син одружився, і внуків теж не хочу. Ну такі зараз непорядні дівчата, надивилася я вже на його пасії! А більшість так взагалі просто київську прописку […]

Ганна Іванівна поверталася з магазину із важкими пакетами у руках. Перш ніж піднятися на свій поверх, жінка вирішила відпочити, і присіла на лавку. У цей момент із під’їзду вийшов хлопчик, бачила Ганна його вперше. – Здрастуйте! – привітався він. – Привіт! – усміхнулася Ганна Іванівна. – Мене звуть Михайлик, – представилася хлопчик. – Я тепер тут живу. – Ось як… Приємно познайомитись. А ти, Михайлик, в якій квартирі живеш? – усміхнулася жінка. – У сорок п’ятій, – додав хлопчик. – Як в сорок п’ятій? Це ж моя квартира! – Ганна Іванівна здивовано дивилася на хлопчика, не розуміючи, що відбувається

Ганна Іванівна поверталася з магазину із важкими пакетами. Літня жінка йшла неквапливою ходою, подумки сварячи себе за те, що так навантажилася. І як би взяла всього потроху, а в результаті […]