Кілька місяців тому тут дуже бурхливо обговорювалися стосунки матері та сина.

Історія у всіх, з невеликими варіаціями, та сама — дорослі сини після одруження віддаляються від своїх матерів, а потім і зовсім перестають спілкуватися.

Чим далі — тим гірші стосунки.

Виявляється, погані стосунки матері та сина зовсім не така вже й рідкість, як мені здавалося раніше.

Було багато обговорень, багато розказано історій.

У мене стосунки псувалися поступово, зараз, через 16 років після його одруження, ми вже пів року не спілкуємось.

Батько з ним спілкується.

Був у сина день народження, я його не привітала.

Днями мені чоловік повідомив, що, виявляється, син чекав на мої привітання.

Я довго думала, вітати чи ні, і зрештою, згадавши все, що він мені наговорив і написав, не привітала.

Тепер він знову-таки через батька передав, що мовляв, що довше тягнеться мовчанка, то гірше.

Але не уточнив, для кого гірше. Згодна, що гірше і гірше для обох.

Але не можу переступити через цю межу.

Хотілося б знати, як справи в інших матерів.

Чи вдалося комусь налагодити стосунки із сином.

І як вони це зробили? Мені хочеться налагодити з ним стосунки, але я не почуваюся винною і тому не роблю першого кроку.

КІНЕЦЬ.