Та не можу я більше чекати, – розповідає Галина Анатоліївна, – я чекала 12 років, а їм часу так і не вистачило. Та й не збирався ніхто вирішувати цю проблему, як мені здається.

У Галини Анатоліївни є рідна старша сестра Марина Анатоліївна, їхньої мами не стало якраз 12 років тому. А після неї сестри успадкували двокімнатну квартиру. У Марини Анатоліївни тоді було 22 роки синові, а Галина виховувала 14-ти річну доньку.

— Стас мій, якраз одружитися зібрався, – сказала тоді сестрі Марина, – дівчина при надії, а за характером не така проста, все з образою, та з гординею.

Я вже й не сподіваюся, що вживуся з невісткою під одним дахом. Давай ми перший час моїх молодих пустимо в мамину квартиру, а вони в тебе протягом кількох років твою частку викуплять.

Галина Анатоліївна подумала і вирішила піти сестрі назустріч.

— Нехай живуть і потихеньку виплачувати починають, – сказала сестрі, – якраз на той час, коли моїй доньці треба буде щось із квартирою вирішувати, я з цих грошей дещо і назбираю.

Галина Анатоліївна лише зажадала виділити частку в спадщині і розділити особові рахунки. Старша сестра погодилася на всі умови і її Стас із дружиною в’їхали в спільну квартиру.

— Я від них свою кімнату і не закривала, попросила за комуналку платити за лічильниками, адже вони живуть і користуються. Погодилися. А потім і почалося.

— Галя, – дзвонила сестра, – цього місяця мої тобі не зможуть оплатити за квартиру. Ти вже вибач, але їм треба і ліжечко, і візочок, і все інше.

Галина Анатоліївна чекала. Але то зарплати Стаса не вистачало на те, щоб викуповувати її частку, як вона домовлялася з його матір’ю, то в його дружини виникли проблеми з працевлаштуванням після декрету.

— За всі роки мені виплатили в рахунок викупу другої половини квартири тільки 24 тисячі, та розписку про це взяли. І все.

Цього року донька Галини зібралася заміж, маму про це попередила заздалегідь, Галя кинулася до сестри: у її доньки так і немає свого кута, у квартирі племінник із сімейством влаштувався.

— Марино, – запропонувала вона сестрі, – доньці моїй треба теж десь жити, частку мою так і не викупив ніхто. У нас навіть на перший внесок за іпотекою грошей не вистачить. Нехай твої молоді хоч кредит у банку візьмуть, вже банку платежі вони заборгувати точно не зможуть.

А сестра просто розплакалася: дружина Стаса чекала на другу дитину, знову в декрет піде, на що вони його виплачуватимуть і вже двох дітей роститимуть.

— Розумом я розумію, що сестрі важко, – хвилюється Галина Анатоліївна, – але ж не знайшли виходу за стільки часу, адже 12 років у них було. І куди її невістка другу дитину заводити зібралася, якщо фактично з житла кімната в комунальній квартирі.

— Я не піду з чоловіком жити туди, що це за життя, – заявила Галині донька, – спільна кухня, спільна ванна, у них от-от двоє дітей буде, а мені самій теж потрібно буде думати про своїх вже, і як тоді жити?

У Галини вдома донька теж жити не може, в неї чоловік інвалід, та ще й свекруху Галі довелося взяти до себе з села, літня стала, одна жити не змогла.

— Будинок свекрухи – розвалюха, його якщо й куплять, то тільки на диван у квартиру й вистачить, – продовжує Галина, – Маринка днями мені заявила, почекай, мовляв, ось зʼявиться друга дитина у сина, отримає гроші на малечу і викупить твою частку. Але цих грошей на викуп не вистачить і коли я решту буду отримувати? Ще років через 10-12?

І взагалі, ті виплати невістка Марини Анатоліївни отримає не скоро, термін її цікавого положення всього 3 місяці. І за що тоді утримувати дитину?

— Написала я їй офіційного листа, як годиться, повідомила про намір продати мою частину спадщини і запропонувала офіційно викупити. Що тут почалося!

На Галину сестра вилила відро бруду. І від рідних, і від знайомих соромно. Сестра виставляє себе жертвою, розповідає, що Галина вчинила віроломно, не дотримала своєї обіцянки.

— Це ж треба, – каже тепер усім Марина Анатоліївна, – ні на що не подивилася, наплювала, що ми сестри рідні, виставляє тепер мого сина з малими дітьми на вулицю! А взагалі ж просили, рік почекати.

— Ага, ще рік, – відповідає Галина, – я вже втомилася виправдовуватися, що чекаю 12 років, і весь цей час син сестри живе в загальній квартирі абсолютно вільно, розпоряджається там, як у своїй власній. Ну і продам чужим людям, хай би вони теж продали. Вступлять в іпотеку, розплатяться своїми міфічними виплатами. А якщо не зможуть, що ж, їхні проблеми, значить житимуть у комуналці.

Ось така ситуація. З одного боку, Галина справді змушує племінника вирішувати своє житлове питання в не найпростіший для нього час, коли дружина в положенні другою дитиною.

А з іншого боку не найпростіший час у племінника занадто затягнувся. Жив спокійно і вирішувати питання з викупом частки квартири не поспішав.

А ви що думаєте?

КІНЕЦЬ.