Світлана обережно і тихо прикрила двері в кімнату.

Їй було дуже шкода свого чоловіка. Останнім часом він настільки виснажився, що засинав прямо на ходу.

Ось і зараз, Сашко прибіг з роботи, швидко проковтнув тарілку макаронів по-флотськи і впав на диван. Встиг тільки сказати:

— Свєта, розбуди мене через годину, потрібно до батька з’їздити.

— Знову? Ти ж позавчора у нього був.

Світлана зрозуміла, що чоловік її просто не чує. Вона тихо прикрила двері і вийшла на кухню.

Ні, треба щось з цим робити. Сергій Семенович, звичайно, не подарунок, але він літня людина і раз не може сам себе обслуговувати, значить, вони заберуть його сюди.

Жінка навіть здригнулася, коли згадала всі скандали зі свекром.

Кажуть, що невістці завжди важко зі свекрухою, але в їхньому випадку свекрухи не було, зате був свекор.

Він заміняв і свекруху, і злого собаку, і багатьох інших.

Світлана, коли вийшла заміж, намагалася стримувати себе.

Вони оселилися разом зі свекром в його заміському будинку, як він сам називав “нічим не примітний будинок”.

На роботу їздити було незручно. Машина у Саші була, нехай не нова, але в повному порядку.

А ось працювали вони в різних кінцях міста, і доводилося Олександру висаджувати дружину на зупинці, де потім вона сідала на маршрутку.

Або Світлані висаджувати Сашу, тому що за домовленістю їздили так через тиждень. Тиждень Світлана до роботи, тиждень Саша до роботи.

Свекру це страшенно не подобалося, він вважав, що невістка не така вже й важлива персона, нічого з нею не трапиться, якщо пішки пробіжить або на громадському транспорті проїдеться.

Світлана не раз чула, як він говорив синові:

— Що ж ти на поводу у неї ходиш, нехай знає своє місце.

Сашко тільки відмахувався:

— Тату, не говори дурниць.

Але свекор не вгамовувався. Дійшло до того, що він якось став вичитувати невістку, мовляв, не принцеса, щоб так чоловіка напружувати.

Світлана і Саша одружилися, коли обом було вже ближче до тридцяти.

У Світлани за плечима невдалий шлюб, а у Саші, як все більше переконувалася Світлана, його татко.

Була б вона молодшою, напевно, промовчала б, а тут не змогла.

Вичитала свекра по повній, не ображала, не кричала, просто пояснила йому, як він виглядає з боку і що в своїй родині вони самі якось розберуться.

Ох, що тоді почалося…

Свекор так кричав, що вона думала, його удар хватить. Саша вже прибіг на їхні крики, насилу відвів батька, потім прийшов на кухню, опустив голову:

— Свєта, я розумію, як тобі. І тата мені шкода, залишати його на самоті начебто і неправильно, але якщо ми не з’їдемо, нашій родині прийде кінець. Тож буду шукати орендоване житло.

Світлана не стала заперечувати, розуміла, що все через неї, але сил більше терпіти не було.

Перші два роки вони дуже добре прожили, свекор дзвонив тільки синові, а в гостях у них всього пару разів побував.

Саша до нього їздив на вихідних і допомагав. Світлана теж кілька разів змушувала себе з’їздити; поприбирати, попрати.

Вони практично не спілкувалися, але це й на краще, інакше обов’язково посварилися б. А в останній рік поїздки відновилися.

Світлана і Саша якраз взяли іпотеку, на перший внесок назбирали і навіть на ремонт трохи залишилося.

Взяли відразу двокімнатну квартиру, тому що наступним пунктом у них була дитина.

Але свекор захворів, захворів серйозно, Саша раз у раз возив його по лікарях, але ті тільки руками розводили.

Сашко був пригнічений, розумів, що батько не молодіє, мало не кожну вільну хвилину був у нього, тільки ось працював її чоловік теж багато, тому не міг занадто часто там бувати.

Сьогодні щось зламалося у них, ось прибіг раніше, вирішив годинку поспати і їхати.

Світлана тихонько заглянула в кімнату, чоловік міцно спав. Точно в такій же позі, як і заснув.

Вона закрила двері і рішуче взяла ключі від машини, нехай відпочине. Вона з’їздить і відвезе продукти, прибереться, ну, загалом, зорієнтується за обставинами.

Заїхала в магазин і всю дорогу до будинку свекра лаяла себе. Не можна так, як він поводитися. Саша єдина рідна людина, вона повинна пересилити себе і навіть попросити вибачення вирішила.

Селище, в якому жив батько чоловіка, знаходилося всього в п’ятнадцяти кілометрах від міста.

Світлана тільки в’їхала, як довелося екстрено гальмувати. На дорогу буквально вивалився захмілілий чоловік, та ще й жінки. Світлана страшенно злякалася і вискочила з машини.

— Та що ж ви під колеса кидаєтеся?

Чоловік махнув рукою, навіть не подивившись у її бік. У пакеті у них весело дзвеніли пляшки. Світлана хмикнула. Звичайно, у них попереду веселощі, а вона тут з якимись претензіями.

Одягнені вони, до речі, були досить пристойно, не безхатьки. Світлана рушила далі.

Сутінки вже опускалися, назад доведеться їхати в темряві. До дому залишалося всього нічого, і вона раптом пригальмувала.

Саша говорив їй, що батько зовсім розхворівся, навіть встає з трудом, нічого робити не може.

Сашко просто тоннами купував йому вітаміни, червону рибу, ліки.

Вона ніколи нічого не говорила проти, все-таки рідний батько. А зараз їй спала на думку страшна думка, а що, якщо вона зараз увійде, а він там того…

Світлана й уявити не могла, що з нею буде. Вона так сильно боялася покійників, та й взагалі… страшна ситуація.

Жінка відкинула ці думки і повернула в останній поворот.

Будинок був освітлений. Спочатку вона злякалася, а потім побачила вже знайомих чоловіка і жінку, а вони заходили у двір.

— Ох, вони там що забули у старого хворого чоловіка?

Вона вискочила з машини і побігла за ними. Вбігла у двір і зрозуміла, що її бентежило. Це була музика.

Сергій Семенович жив трохи на відшибі, і Світлана відразу почула мелодію і тільки зараз зрозуміла, що будинків поруч більше немає і звучати музиці нізвідки, якщо тільки від свекра.

Саме це вона і зрозуміла, коли побачила веселу компанію у дворі.

— Ну, що встала? Проходь, не соромся.

Голос ззаду змусив її здригнутися. Вона обернулася.

Поруч стояв чоловік років шістдесяти, не надто тверезий, зате дуже усміхнений.

— Я… Я… — Свєта нічого не змогла сказати.

Чоловік придивився до неї:

— Щось Семенович зовсім з котушок злетів. Ви ж занадто молода для нього. Вас Наталею звати?

— Ні, я Світлана.

— Світлана. Та це не важливо. Проходьте.

Вона несміливо зробила крок вперед, взагалі не розуміючи, що тут відбувається.

Хотіла запитати у того чоловіка, який її запросив, але він уже кружляв у танці якусь даму.

Світлана завмерла, бо побачила свекра. Найменше він був схожий на вмираючого.

Сергій Семенович стояв біля мангала. В одній руці келих, іншою він вправно перевертав шампура.

Світлана остаточно розгубилася. Тут її хтось обережно взяв за лікоть. Вона обернулася.

На неї дивилася жінка. Їй було близько шістдесяти. Незнайомка посміхалася і взагалі випромінювала доброту:

— Ви ж Світлана, правда?

— Так і є.

— Сергій показував мені ваші фотографії.

— Сергій?

— Ваш свекор.

Світлана остаточно розгубилася.

— Ходімте, Сергій буде радий. У нас сьогодні невелика подія, —

радісно вигукнула незнайомка.

— Подія? Зачекайте, я нічого не розумію. І чому ви вирішили, що він буде радий?

— Ну, тому що ви всі стільки часу не їздили до нього. Як він каже, образилися. І правильно зробили, тому що він поводився не найкращим чином.

У Світлани в голові утворилася справжня каша:

— У сенсі, не їздили давно?

Але ж Сашко майже щодня тут. Світлана й не помітила, як жінка потягнула її до столу.

— Світланко? — Свекор здивовано подивився на неї. — Світланко? Як ти тут опинилася? З Сашком щось сталося?

— Ні. З Сашею все добре. Ну, якщо не брати до уваги те, що він дуже втомився мотатися до вас щодня. І я вирішила сьогодні приїхати сама.

— До мене? Щодня?

У Свєти в голові почало трохи прояснюватися. І зараз їй хотілося тільки одного — дуже, дуже сильно розплакатися.

— Так, Свєта, сідай, я нікуди не відпущу тебе на ніч глядячи. У нас сьогодні з Наталею заручини, ну, напевно, так буде правильно висловитися.

Давай посидимо, поговоримо. Тримай, дитинко, зігрійся!

Світлана слухняно взяла келих. Зараз їй було байдуже, що робити, думки були дуже далеко.

Гості розійшлися після півночі. Світлана допомагала Наталії прибирати зі столу, а потім сіла на диван:

— Сергію Семеновичу, я правильно розумію, що якщо чоловік комусь і допомагає, то ніяк не вам?

Він зітхнув, присів поруч. Його Наталка з іншого боку:

— Світланко, я не бачив Сашу місяця три, напевно. Він заїжджав, щоб попросити грошей, і все. А я думав, що ви дуже ображені на мене.

Все збирався поїхати вибачитися за свою поведінку. Це добре, що ти сама приїхала. Вибач мені, старого дурня.

Напевно, щось в голову вдарило. Всі щасливі, у всіх все добре, тільки ось я все один та один.

А тут зустрів Наталю і зрозумів, яким же дурнем я був.

Наталка пішла приготувати ліжко Свєті, а гостя вийшла на вулицю. У кишені завибрував телефон. Це був Саша.

— Так, — відповіла Свєта.

— Свєта, ти де? Ти що, справді поперлася до батька? Навіщо? Ну хто тебе просив?

— Сашо, це все, що ти хочеш мені сказати?

У трубці запала тиша. Потім чоловік заговорив:

— А що ти хочеш почути? Те, що ти схожа на понуру мишу? Але вмієш добре готувати і розраховувати бюджет, щоб на все вистачило.

Або те, що я все одно не віддам тобі квартиру, тому краще тобі нічого не робити, а просто все забути і жити далі?

Що саме ти хочеш почути? Ти ж розумієш, нічого без мене ти не зможеш.

Кожне слово чоловіка било її, як батогом. Вона глибоко зітхнула:

— А як же все те, що ти мені говорив? Невже ти про все брехав?

— Світлана, не починай, а. Повертайся додому. Просто забудемо це дрібне непорозуміння.

— Дрібне непорозуміння?

— Звичайно. Нам же добре удвох. Ну нехай так і залишається. Тим більше, що на тебе навряд чи хтось зазіхне.

Жінка відсунула телефон. Взагалі вимкнула його. Свекор і Наталя чекали на неї.

— Сашко дзвонив?

— Так. — Світлана нарешті почала схлипувати.

Наталя кинулася до неї:

— Ну що ти, плакати потрібно через тих, хто цього заслуговує.

Сергій Семенович ходив з кута в кут:

— Ех, Сашко, ото дурень.

Сергій Семенович і Наталя запропонували пожити у них. Сашко не приїжджав за машиною і не дзвонив більше.

Через тиждень Свєта подала на розлучення. Сергій Семенович не став її вмовляти подумати або пробачити його сина. Просто сказав, що нехай вона робить так, як вважає за потрібне.

Взагалі, і він, і Наталя за ці дні стали їй ріднішими за рідних.

Вона й подумати не могла, що в особі свекра знайде таку підтримку.

Світлана приїхала з роботи, поставила машину і увійшла в будинок. Завтра у неї вихідний, і вони з Наталею збиралися маринувати огірки.

На дивані сидів Саша. Судячи з усього, приїхав зовсім недавно, тому що його розмова з батьком була в самому розпалі:

— Батько, якого біса ти втручаєшся?

— А що, я повинен був прогнати її назад до тебе? До людини, яка її не любить і яка обманює?

Сашко скривився:

— Та не перебільшуй ти, від неї не убуде. У неї інтерес пожерти, зварити, випрати, все вилизати, ось і нехай займається.

Свєта кашлянула. Саша злякано обернувся до неї.

— Привіт, Світланко, а я за тобою. Знаєш, як я скучив?! Ну, пробач ідіота, з ким не буває.

Світлана відсторонилася, коли він спробував її обійняти, запитала:

— Їжа закінчилася чи чисті сорочки?

Свекор посміхнувся і показав їй великий палець.

Саша звузив очі:

— Дивлюся, сміливою стала. Ну добре, почекаю, поки сама приповзеш. Тільки я тоді ще подумаю, приймати тебе чи ні.

— Ні, Сашенька, не приповзу. За квартиру, до речі, буду боротися, там моя половина.

Чоловік розсміявся.

— Ну, можеш забирати її всю, тільки за мою частину мені виплати, у тебе ж за душею ні копійки.

— А ось тут ти помиляєшся! Сергій Семенович недобро подивився на сина. Ми дамо Свєті грошей.

— Що? Ви тут зовсім подуріли? Взагалі я твій син, а це, це стороння баба.

Сергій Семенович обережно взяв сина під лікоть і повів до виходу:

— Ходімо, синку, на вулиці поговоримо…

Через рік Свєта вийшла заміж. Знайшовся чоловік, який дивився на неї з обожнюванням, який гори готовий був заради неї звернути.

А Свєта, вона взагалі дихати боялася в його присутності.

Весілля зіграли, від ресторану відмовилися, тому що Сергій Семенович вирішив, що у нього в будинку буде краще.

І взагалі, життя заграло іншими барвами.

А новий чоловік, який тільки після весілля дізнався, що Сергій Семенович і Наталя не батьки Свєти, ще довго перебував у прострації.