Некрасиво, звичайно, брехати батькам, але у нас із чоловіком просто немає іншого вибору. Якщо мама дізнається, що ми живемо у своїй квартирі, то вона обов’язково почне лізти з порадами, і тоді ми посваримося.

У мами дуже специфічний смак, від якого я страждала все дитинство, поки не змогла голосно відстоювати свої уподобання. А свою кімнату я ненавиділа.

Мама дуже любить квіткові візерунки, рюші, бантики та мережива. Я не проти всього цього, але коли це доречно і в помірних кількостях. Але де моя мама, а де поміркованість?

Моя кімната була схожа на притулок псиxічно хворої Барбі. Все в рожевих тонах, шпалери з трояндочками та блискітками (і де взагалі таке можна було знайти?), на вікнах шторки з воланами та рюшами у біло-рожеву клітинку, тюль із метеликами.

На стільці була накидка, яку мама пошила сама. Там якась м’яка тканина типу плюшу, рожева, а по краях пристрочена широка мереживна стрічка. Сидіти було дуже незручно.

У батьків у квартирі ремонт взагалі у стилі “вирви око”. Тато зміг відстояти лише свій закуток, що його відгородив під кабінет. Там все у спокійних тонах та строгому стилі.

В решті квартири панувала мама. Там скрізь квіти, дикі забарвлення, до місця і не до місця всякі рюшечки, оборочки та інша ляльково-пряникова пишнота.

Років у чотирнадцять я намагалася відстояти свою кімнату, вимагаючи зробити ремонт на мій смак. Батьки тоді планували ремонт, але треба було відстояти свої бажання.

У мене це вийшло частково. Я відстояла шпалери в кімнаті та фіранки, пообіцявши, що якщо мама зробить на свій смак, то я всю кімнату завішаю плакатами рокерів та панків, яких вона не перетравлювала.

Але плед, накидки на стільці, шафа – все було обрано мамою, і все мені не подобалося, бо було лялястим і надто ляльковим.

Я не пацанка, але й надлишок рожевого, мережив та іншого “дівчачого” викликав у мене тугу. Мріяла вже переїхати до своєї квартири, де все буде так, як я хочу.

Ми з чоловіком після весілля винаймали квартиру. Так виходило, що разів п’ять нам доводилося переїжджати. Щоразу мама приходила в гості і знаходила в квартирах недоліки, що мене зовсім не дивувало.

То їй похмуро, то їй порожньо, то їй нудно, ось була б її воля, вона все переробила б. Слава Богу, її волі не було. Ми казали, що господарі навіть перестановку робити забороняють, такі злі люди. Це було не так, але маму треба було якось гальмувати у її дизайнерському ентузіазмі.

– Нічого, ось буде у вас своя квартира, я допоможу вам навести в ній затишок, – мрійливо мружилася мама.

Мене лякав такий її настрій: я вже знаю, що означає в її розумінні затишок. Чоловік, коли вперше опинився у моїх батьків у гостях, довго дивувався, що я в такому становищі змогла вирости з нормальним смаком.

Півроку тому нам із чоловіком представився чудовий варіант купити свою квартиру. Ми накопичили певну суму грошей, іпотеку нам схвалили, і ми переїхали до свого житла. Але батькам, що це вже наша квартира, не сказали. Причому ні моїм, ні чоловіка, бо свекруха може на радостях і проговоритися, я її знаю.

У квартирі зробили ремонт, який самі хотіли. Моїй мамі, яка голосно обурювалася такій “несмачній сірості”, сказали, що так вирішили господарі, а ми за знижку просто допомагали робити цей ремонт.

Брехати – погано, нам і самим складно тримати в секреті таку новину: все-таки ми купили своє житло, дуже хочеться похвалитися, але ми знаємо, до чого це призведе. Мама почне наполягати на “нормальному” ремонті, який ми точно не оцінимо. А якщо ми відмовлятимемося (а ми будемо), мама засмутиться і образиться на нас.

Навіщо нам псувати з нею стосунки? Зараз все у всіх добре. Мама тішиться надією “правильно” відремонтувати нашу квартиру, ми спокійно платимо іпотеку та живемо у затишку, який самі ж і створили.

Все-таки є брехня на спасіння. Наш варіант – це якраз підтвердження цієї фрази. Коли ми скажемо правду, але в найближчі пару років не плануємо.

КІНЕЦЬ.