Мій молодший брат одружився в дуже молодому віці, лише у 18 років. Здавалося, що він поспішав довести свою дорослу незалежність.

Від самого його народження я завжди піклувалася про нього, і моє дитинство закінчилося в той момент, коли він повернувся додому з пологового будинку.

Коли він виріс, одружився і переїхав, його життя зробило значний поворот, але, на жаль, не на краще.

Його дружина, з якою він одружився в такому ж молодому віці, мала сильний і досить неприємний характер. З першої ж зустрічі вона нам не сподобалася.

Їй бракувало такту і манер, та й зовнішність її нас не вразила. Я не могла зрозуміти, що в ній знайшов мій брат. Вони оселилися у квартирі неподалік від будинку тещі.

Тесть здався мені тихим і трохи дивним, він рідко говорив і здебільшого кивав у відповідь.

З іншого боку, його теща насолоджувалася контролем, віддаючи накази, які всі відчували себе зобов’язаними виконувати. Вона постійно критикувала і доносила на мого брата, а його дружина також здавалася вічно незадоволеною ним.

Те, як вони ставилися до мого брата, дуже засмучувало мене. Я намагався поговорити з ним про ситуацію, але він наполягав на тому, що у них все добре, і дружина його любить, і вони задоволені своїм життям.

Однак з часом я помітив зміни в поведінці брата. Він став схожим на свого тестя, рідко висловлював свою думку і лише інколи кивав головою. Але врешті-решт його терпіння увірвалося, і він не міг більше терпіти.

Одного дня він зібрав свої речі й, не сказавши ні слова, пішов геть.

Це було видовище, якого я ніколи раніше не бачив – мій брат у такому стані страждання.

Він глибоко шкодував, що одружився в такому молодому віці. Кожна людина має межу свого терпіння, і коли ця межа перетнута, вона може вирішити мовчки піти з ситуації, яка стала нестерпною.

КІНЕЦЬ.