Брат сильно образився на мене через те, що я відмовилася пустити пожити його з сім’єю до себе у квартиру на час ремонту. Каже, це не по-родинному

Брат сильно образився на мене через те, що я відмовилася пустити пожити його з сім’єю до себе у квартиру на час ремонту. Каже, це не по-родинному.

Але в нас і раніше особливо близьких родинних стосунків не було, тож я взагалі нічого не втрачаю. А перетворювати на пів року, а може й довше своє життя на пекло мені не хочеться.


Брат у мене плідний, але безмозкий. Має трьох дітей, молодший з яких тільки пів року тому з’явився на світ. Свого житла в них донедавна не було.

Розмножуватися вони почали ще до весілля, тобто наречена виходила заміж у стані глибокої вагітності. Жити прийшли спочатку до нашої мами. Вона в нас добра душа, тож пустила їх до себе. Щоправда, прожили лише пів року, а потім невістка закотила братові черговий скандал, після якого молоді з’їхали.

Причина того, що вони не змогли жити з мамою, є простою. Невістка вважала, що коли вона народила, то стала тепер чимось на кшталт священної корови, яку мають годувати, хвалити та не чіпати.

Мамі не подобалося, що вона сама все робить по господарству, а на неї ще й немовля намагаються зверху повісити. Наче мамі не вистачає роботи та справ. Декілька разів вони з невісткою лаялися з цього приводу, а потім та вирішила, що не хоче більше жити в будинку, де до неї так ставляться. Вони з’їхали.

Знаю, що вони потім просилися жити до батьків невістки, але ті не пустили. У них теж двокімнатна, але там живуть батьки невістки та її молодший брат, ще для трьох людей у них місця не знайшлося.

Молоді на всіх образилися та орендували квартиру. Замість того, щоб думати, як скоріше вийти з декрету і заробити на свою житлоплощу, невістка завагітніла знову.


Звісно, допомагали їм усім світом, бо інакше вони не прожили б. Коли продуктами, коли грошима, коли руками. Не оминуло це і мене. Чомусь брат вважав, що я, оскільки незаміжня, без дітей і не на пенсії, повинна допомагати найбільше. Якщо йому щось було потрібно, то насамперед дзвонив мені.

Хоча я маю досить обмежені можливості для допомоги. Я працюю, плюс ще беру підробіток додому, бо виплачую іпотеку, яка сама себе не сплатить. Отже, найчастіше брат отримував відмову на свої прохання. З племінником я сиділа рідко, грішми допомагала також не так часто, як їм хотілося. Брат ображався.

Ось у брата вже двоє дітей, а зарплата на колишньому рівні. Ще й почалися проблеми із сусідами, а слідом із господарями квартири, адже діти тихо сидіти не можуть. Довелося братові із родиною переїжджати. То була ціла трагедія. Всім мізки винесли, як їм тяжко з двома дітьми мотатися по чужих людях.

Я на своїй легковій машині перевозила їхні речі два тижні, тому що в них стільки барахла, що машина просідала щоразу, а найняти вантажну і них немає коштів.

– Там ще половини речей потім не дорахуєшся, або щось обов’язково розіб’ють і зламають, – заявила невістка, коли я їй запропонувала оплатити вантажне таксі.

Два тижні поїздок туди-сюди нарешті від мене відстали. Брат зі своїм сімейством на якийсь час затих, я цьому дуже зраділа. Потім знову мене почали смикати, але вже більше по дрібницях, які були звичні. Я колись допомагала, коли ні, по можливості.


Не встигло другій дитині виповнитися три роки, як невістка знову з пузом та невинною усмішкою. Руками розводять – так вийшло.

Батьки невістки бачачи такі обставини віддали свої накопичення, щоб ті взяли іпотеку. І вони почали активно шукати квартиру. Мене припрягли до цього заходу як водія, тобто я з братом та його дружиною по квартирах їздила. А що, мені цікаво.

Переглянули купу варіантів, деякі були дуже непоганими, прям в’їжджай і живи, але брат вирішив заощадити та обрав найдешевший варіант.

Квартира трикімнатна, в непоганому районі, але не в житловому стані. Туди навіть заходити неприємно було, помітно, що раніше тут жила дуже п’яна людина, аромат настільки в’ївся, що так і не вивітрився.

Там все обдирати треба було до бетону, а потім наново клеїти. Але брат світився ентузіазмом. Я акуратно спробувала його відмовити, але на мене шикнули.

– Нічого, ось відремонтуємо – гарна буде, – фантазував брат.


Я могла лише побажати успіхів. Іпотеку оформили, але відразу постало питання, а як далі жити, якщо в іпотечній квартирі жити не можна, гроші на ремонт потрібні, а вони йдуть на оренду житла? Ще й третя дитина на той момент з’явиться.

Звичайно ж, напроситися до когось із родичів пожити, поки триває ремонт. Але батьки відразу ж відхрестилися, тоді брат прийшов до мене.

– Ти нас навіть не помітиш, ми будемо дуже тихо жити, – вмовляв мене брат.

Мабуть, він вважав мене за дурепу. Як можуть тихо жити п’ятеро людей, троє з яких діти? У мене двокімнатна, а не вілла, де заблукати можна.

До того ж я працюю іноді із дому, а коли буде жити сім’я брата у мене це не вийде. Та й терміни ремонту він собі уявляє дуже приблизно, тому що робити все збирається сам, а він ніколи цим не займався.

Я відмовилася навідріз, брат навіть мамі скаржитися на мене спробував, але вона щось його не підтримала. Вона, як і я, вважає, що їм із дружиною раніше треба було думати. На маму брат передбачливо не образився, проте все дісталося мені.


Та заради Бога, нехай. Зате в мене вдома тихо та спокійно.

КІНЕЦЬ.