Мій рідний брат вже багато років живе в Америці, має там вже громадянство, багато досяг за стільки часу.

Андрій добре заробляє, має дружину та дітей, вони усі живуть там, додому в Україну повертатися не збираються.

А я залишилася жити з батьками, адже у них будинок гарний, місця вистачає усім, тато сам його побудував, тому він дуже хороший, великий та світлий.

Маю чоловіка і діточок двоє, ми дуже гарно живемо.

Тато з мамою дуже люблять мого чоловіка, як рідного сина, адже він добра та працьовита людина, багато допомагає їм завжди.

Брат дуже рідко приїжджає, але іноді переводить мені на карту чималу суму грошей, щоб я щось купила для батьків, щоб вони могли відпочити в санаторії.

Загалом жили ми добре усі, я вважаю, що маю гарну родину і радію, що ми щасливо живемо.

Роки минули швидко, батьки мої постаріли і я сама доглядаю їх.

Звісно, іноді брат надсилає мені трохи грошей, але гроші є гроші і вони ніколи не замінять той догляд, який я надаю своїм батькам, адже, хто доглядав стареньких людей, розуміє про що я.

Хочу відразу зазначити, що я не скаржуся на маму й тата, вони мені багато дали і завжди допомагали, але догляд за літніми людьми, які часто хворіють, справа досить таки непроста, багато людей, хто був на моєму місці, розуміють про що я.

Все добре було наче.

А нещодавно, ми якраз вечеряли всією сім’єю і мій тато заговорив про заповіт.

Батько сказав, що поки вони з мамою при розумі, то хочуть поділити своє майно і просив мене покликати на дім нотаріуса, щоб він їх проконсультував і сказав, як краще все правильно зробити.

В той вечір я вперше дізналася, що батьки хочуть хату, в якій ми усі живемо, розділити між мною і Андрієм порівно, адже дітей у них двоє, тому вони хочуть, все, що мають, розділити між двома, хочуть виконати свій батьківський обов’язок, щоб доживати віку зі спокійною совістю.

Я була настільки здивована, що важко передати.

Як так? Я завжди вважала, що це будинок буде мені після батьків, адже я весь час жила з ними, робила тут ремонти, чоловік мій багато на цьому обійсті працював, ми вважали тут все своїм. Я ж доглядаю батьків. Невже не мені має все належати після них?

Андрій людина заможна, як на мене, зовсім не бідує. Невіщо йому цей будинок в нашому селі?

Чоловік мене заспокоює, щоб я не хвилювалася, мовляв Андрій має добрі гроші, тому від хати відмовиться.

Але звідки мені знати напевно? Там у нього дружина є. Що вона заспіває? Є люди багаті, але вони тобі й копійки не уступлять.

Що мені робити? Соромно говорити про спадок зараз з батьками, адже скажуть, що лише й чекаю, коли не стане їх.

Як бути мені, поки не пізно? Хіба батьки праві? Невже вони вірно вчиняють зі мною? У нас крім цього будинку, виходить, немає житла.

КІНЕЦЬ.