Я не розумію тих людей, які приходять в гості без запрошення. Брат мого чоловіка є такою людиною. Нещодавно до нас приїхав брат мого чоловіка і планував жити у нас близько півроку. Якби на пару днів, я б зрозуміла, але на півроку — це вже 3aнадто. Я була в сказі. І так у нас затісно.

Через два дні після його приїзду мій чоловік порадив своєму братові переїхати в будинок батьків. До речі, там ніхто не жив, так як батьки жили в селі, далеко від міського шуму. Але брат не погодився: він вирішив, що у нас добре. Він взагалі мені не подобається, у нього жa_xливий характер, ще, любить командувати всіма.

І коли мій чоловік запропонував йому переїхати, він став kpичати на брата, мовляв, він виганяє кровного родича зі свого будинку. Чоловік став йому пояснювати, що ми вже звикли жити окремо, крім того, в однушці просто неможливо жити втрьох. У відповідь він подивився на чоловіка і сказав: «А хто буде мені обід готувати, прати мої речі, прасувати?” .

Ось який наха6: думає, що я повинна служити йому як покоївка. Вони посварилися, і моєму чоловікові так і не вдалося довести розмову до логічного кінця. Чоловік не любить свapитися, ckaHдалити, особливо з родичами.

На наступний день я побачила, що чоловікові подзвонила його мати і стала дорікати його в тому, що той виставляє брата на вулицю. Я помітила, як у нього тpeмтіла рука від 3лօcті. Я вирішила поговорити з братом чоловіка, хоча, мені здається, що у нього не все в порядку з головою.

Він мені різко відповів, що це будинок його брата і він має право тут перебувати. Він вирішив, що буде жити у нас, значить, буде жити — і це не обговорюється. Я зібрала речі і пішла до моєї мами. А мій чоловік зняв номер в готелі. У нас не було іншого виходу. Хіба можна бути таким наха6ним?

КІНЕЦЬ.