– Борисе, щось я дуже переживаю. Відчуваю, що в сина щось не так, він по телефону віджартовується, а мені здається, що він сам не свій, матір не обманеш! – Галина Іванівна швидко зібралася, вона давно задумала сина і його сім’ю провідати.

З першим чоловіком Галина давно розлучилася, батько Олега був чоловік добрий, але дуже незібраний і швидко потрапляв під чужий вплив.

Потім почав гульбанити, і скільки Галина не боролася, нічого в них не вийшло.

Якось добряче «веселий» Анатолій маленькому Олегу щось вирішив показати, поставив на підвіконня при відчиненому вікні і мало не трапилася біда. І Галина вирішила – все, годі з ним церемонитися! Життя сина дорожче!

Вона подала на розлучення і виховувала Олега одна. Слово собі дала – більше заміж не виходити, а присвятити себе синові!

Але вісім років тому син одружився з Валентиною, чудовою тихою дівчиною, і Галина Іванівна теж дозволила собі влаштувати своє особисте життя.

На підприємстві, де Галина Іванівна працювала бухгалтером, до неї давно сватався один чоловік.

Квартиру Галини Іванівни молодята віддали Олегу та Валі.

Самі ж вирішили піти на пенсію, благо у Бориса Михайловича пенсія була хороша, і поїхати до його рідного міста, де він мав квартиру.

Олег та Валя жили душа в душу, незабаром у них народилася донька Оленка, копія татуся. А за три роки народилася Світланка, теж на Олега дуже схожа. Валя гордо і з любов’ю говорила:

– Відразу видно – татові дочки, кажуть, якщо дівчатка схожі на батька, щасливими будуть!

І Галина Іванівна, дивлячись на їхні ніжні, теплі стосунки, розслабилася, вирішила, що все у сина чудово і можна про нього не хвилюватися.

З такою дружиною, як Валя, та коханими донечками хіба можна не бути щасливим?

Приїжджаючи в гості, Галина Іванівна бачила радісні, щасливі обличчя Валі та Олега та маленьких онучок, і її душа була спокійна. Нехай у них не було великого достатку, але нічого не бракувало. Адже головне те, що вони кохають одне одного!

Але останні півроку щось змінилося. Приїхавши до сина минулого разу Галина Іванівна помітила у них нові меблі та ще деякі дорогі покупки. При цьому і син, і невістка, і онуки були веселі і начебто все було гаразд.

Але з того дня запідозрила Галина Іванівна, що щось негаразд, син посміхається, а очі ховає, наче йому незручно. Очевидно, щось не так.

Коли синові дзвонила, вона тепер до його голосу прислухалася – наче якісь інші інтонації з’явилися! Потрібно терміново з цим розібратися! Але тільки зробити це тихо, не спішити з висновками.

Галина Іванівна приїхала до рідного міста і на день зупинилася в будинку навпроти, у своєї старої самотньої шкільної подруги. Та давно її в гості кликала, от Галина Іванівна й згодилася. Нібито у сина тісно, а тут вони з Наталкою можуть хоч всю ніч безперервно згадувати молоді роки і поговорити про все, як раніше.

Подруга її Наталя була щасливою і нічого навіть не запідозрила. Півночі вони проговорили, молодість згадати. А вранці Наталя на радощах побігла в магазин смачненького купити, а Галина Іванівна зайняла місце біля вікна, з якого було видно вікна квартири сина, і їхній під’їзд.

І дочекалася!

Спочатку з під’їзду випурхнули внучки Оленка та Світланка, і з татом пішли у бік садка та школи.

А слідом вийшла Валентина! Галина Іванівна і не впізнала її одразу, елегантне плаття, туфлі на підборах, зачіска модна. Тут же до неї підкотила шикарна машина, що вже чекала віддалік. З машини вискочив молодий чоловік, спритно оббіг навколо авто, і відчинив перед Валентиною дверцята. Вона до нього сіла – і поїхали!

Галина Іванівна аж рота відкрила від такого нахабства! Хотіла вголос те, що побачила, прокоментувати, та Наталка повернулася, і Галина Іванівна лише важко зітхнула, і запитала:

– Що так швидко, Наталко?

– Пощастило, народу не було, а випічка свіжа, аромат на весь магазин! Ось набрала і з маком, і з корицею, давай чай пити!

Галина Іванівна зібралася з духом і сіла пити чай. Наталка жваво щось говорила, а Галина потихеньку заспокоювалася.

Поспілкувалися подруги, знову фотографії подивилися, та згадували.

– Хороші в тебе син і невістка, дружні, завжди разом! – Раптом ні з того ні з цього сказала Наталка. Галина не витримала:

– Ну гаразд, подруго, дякую тобі, піду до своїх, мабуть вони вже з роботи прийшли, я то ж сюрпризом до них!

– Ну ти, Галю, як завжди придумаєш шось цікаве.

– Ага, – Галина Іванівна намагалася й виду не подати, що її несуть до сина незрозумілі підозри. Біля квартири сина постояла, наче з духом збиралася, і натиснула на дзвінок.

– Мама! – Олег відчинив двері і тут же її обійняв, – А ти що не попередила? Валя сьогодні пізніше, у неї… – Олег зам’явся, але продовжив:

– Мамо, ти вибач, ми давно тобі сказати збиралися, та якось не наважувалися. Та й мені досі ніяково, що я, чоловік, а на повну силу не працюю. Так вийшло, мамо, Валя коли з другого декрету вийшла, у них кадрові перестановки відбулися. У результаті вона тепер велика начальниця, має машину з водієм, приїжджає іноді пізно. А я вдома з дівчатками займаюся, в садок і в школу відвожу. Ну і все ж таки я кухар за професією, кухареві місце вдома.

Є плани у мене з колишнім напарником у пекарні, де я раніше працював, свою пекарню відкрити. Але поки що я трохи вдень підробляю, хліб печу, коржики. Ти ж сама мене до кухні привчила. Вирішили, що раз у Валі з роботою справи пішли вгору, значить поки що так житимемо. Незабаром на море поїдемо всією родиною, меблі поміняли та й плани всякі. А дівчата як задоволені! Завжди тато з ними!

Тут онуки Оленка та Світлана вибігли:

– Бабуся приїхала аа-а! Ура! А мама дзвонила, дізналася, що ти приїхала – скасувала нараду і додому їде, – повідомила старша Оленка.

Валентина незабаром прийшла, чоловікові щічку підставила, у руках покупки до чаю. Костюм на ній і справді строгий, а погляд все той же, скромний, привітний:

– Здрастуйте, Галино Іванівно, як добре, що ви нас відвідали.

– Валя, я мамі сказав, – Олег взяв дружину за руку, а Валя ще більше збентежилася:

– Тільки не ображайтеся, Галино Іванівно, не подумайте, що я піднялася і Олега зсунула, Олег у нас глава сім’ї, і дівчатка у нас татові доньки, вони тата люблять. А я.. я дуже Олега люблю, просто ми якось не наважувалися вам ці новини повідомити. Переживали, що це вам не сподобається.

Додому Галина Іванівна їхала з спокійною душею – марними були її підозри, слава тобі, Господи! Коли є кохання, під силу будь які проблеми.

КІНЕЦЬ.