Тамара Іванівна лежала одягненого на вже застеленому ліжку. Прислухалася до дзвінкої тиші квартири. Ось-ось тихенько клацне замок. Повернеться з нічної зміни невістка.

Чомусь дивно, що багато в неї цих нічних чергувань! Чи сама набирає, чи змінюється з кимось? Не зрозуміло. Сина, схоже, такий графік не дивує. Або звик. Або йому також зручно.

Тамара Іванівна повинна йти на весь день. Повертається ввечері, коли син вже має бути вдома.

Ніхто її не виганяє із квартири. Але ввечері, Світлана неодмінно за неї скаже, що через Тамару Іванівну не змогла вдень поспати. То в кухні чай нескінченно робить, брязкає ложечкою. То змивний бачок шумить. То ще щось.

А сон у Світлани чуйний, від будь-якого звуку прокидається. А у Тамари Іванівни як навмисне валиться все з рук. Випадуть ключі, книга випаде з рук.

Пробувала пенсіонерка йти з дому рано, до приходу невістки. Так зачинено все! А на вулиці і снігу намело, і справжні морози пішли.

Тепер ось лежить, вичікує свого часу. Прийде невістка. Переодягнеться. Ванну собі напускатиме. А вже як приляже, тут Тамара Іванівна і вислизне.

Можна б сміливо через півгодини йти, як Світлана у ванну ляже. Але Тамара Іванівна їй бонус дає. Двері прикриє за собою так, щоб чути було. Пішла, мовляв. Не соромся. Тепер Світлана хвилин сорок розмовлятиме телефоном. Скаржитися приятелькам на нестерпне життя зі свекрухою.

А хто винен? Самі й винні!

-Мамо, давайте з’їдемося! А у вашій квартирі нехай внук з дружиною живуть. У них сім’я ось-ось збільшиться. А ви одна в таких хоромах! Що вам, однієї кімнати буде мало?

Які ж у неї такі хороми? Стара двокімнатна квартира в панельній п’ятиповерхівці. Ну, так, лоджія та балкон утеплені, з гарними рамами. Коли чоловік робив. Говорив:

-Тобі, Тамаро, мого ремонту до кінця вистачить! Так що не турбуйся, і труби замінені, і підлога хороша.

Він сучасних цих матеріалів не визнавав. Підлоги у них соснові, дошка до дошки.

Вийшло так, як сказав. Він пішов, вона залишилася.

Але й одного року сама не прожила. Поступилася невістці та синові. Онук не просив, а ось вагітна дружина його Іра натякала не раз прозоро. До чого, мовляв, ваша непоступливість може призвести.

Треба сказати, що Ірина зі свекрухою на одній кухні зовсім не вжилися. Тому Світлана і вирішила обміняти норовливу невістку – палець у рот не клади! – на тиху, невимогливу Тамару Іванівну.

Пенсіонерка довго упиралася. Трималася до останнього. Але вже коли рідний син з докором глянув на матір:

-Мамо! Чому ви так поводитеся! Окрема кімната у вас буде. Жодного прибирання-готування. Світлана сама все робить. Нічиїх рук більше не визнає.

Ось це «нічиїх рук не визнає» мало б насторожити Тамару Іванівну. А вона дбало засміялася і сказала:

-Ну, добре, синку, раз прибиранням – готуванням займатися не буду, то, мабуть, і погоджуся.

Речі її перевозити не стали. Усе залишили, як є. Молодята собі нічого купити ще не встигли. Одяг Тамара Іванівна перебрала і щось роздала по людях. У кімнаті, яку їй виділили одина шафина, а в її квартирі – кілька. Нагромадилося за життя. Все думаєш, одягну ще, знадобиться. А куди вдягати і з ким ходити? Усі приятельки на іншому кінці міста залишились.

Тисячу гривень зі своєї пенсії Тамара Іванівна стала віддавати на комунальні послуги. Ще тисячу давала на харчування. Трохи їй залишалося від пенсії. Так на всякі дрібниці. З грошима вона сама вирішил. Син навіть скривився, коли вона вперше гроші на стіл поклала. А невістка швиденько так забрала купюри в шафку, де в них сімейний бюджет лежить.

Тамара Іванівна вислизнула за двері, зачинила їх. Сьогодні куди?

Поки ще ранковий холод, можна в поліклініку. Посидіти там, як у черзі до лікаря. Коридор просторий, зручні дивани. Згодом магазини відкриються. Можна гуляти та заходити грітися.

Але їй книжковий потрібний. Він із десяти. Там Тамара Іванівна години півтори пробуде. Зніме пальто, покладе на пуф поруч. Буде неквапливо походжати між книжковими стелажами. Вибере книгу – посидить, почитає. Потім іншу візьме.

У бібліотеці, звісно, ​​найкраще. Її Тамара Іванівна на десерт залишає. На другу половину дня. Коли вже стомиться, в сон клонити стане. У читальному залі візьме якусь книгу. Та й подрімає над нею ненароком.

Пробувала вона домашніми справами займатися. Та не догодила Світлані. І квітка не в той горщик пересаджена. І білизна випрасувана погано. І печиво таке жирне спекла, ніхто не їсть.

Коли невістка працює вдень, Тамара  Іванівна насолоджується спокоєм у квартирі. Тепло, тихо.

Але як їй додому хочеться, до себе! Житло, як і раніше її належить, документи не переробляли. Адже у неї пільга з оплати. Ірині вже зовсім скоро до пологового будинку. Може їй, Тамарі Іванівні, додому повернутися, поки молодої господині не буде?

Розмови вести марно. Відмовлять. Не погодяться.

А так, вона сумку з одягом своїм прихопить та й переселиться сама. У свою квартирку! Одна кімната в неї прохідна, ось вона її займе. Нехай молоді з дитиною в ізольованій будуть.

А не подобається – так, будь ласка, знімайте собі зручне для вас житло! Має право, зрештою, життя своє дожити так, як звикла!

Тамара Іванівна думала свої невеселі думки, будувала плани, стоячи на ескалаторі. Великі торгові центри її сильно рятували. Ніхто не дивиться, хто прямує до туалету на останньому поверсі. А то не в кожному магазині і зайдеш.

На вечерю треба було б повернутися! Минулого разу сказала, що у Василівни гостювала, так її й до столу не покликали. Повечеряла вже, думали.

Брати перекус з дому Тамара Іванівна соромилася.

Пенсіонерка повернулася додому майже після сина. Добре підгадала.

-У кого гостювала сьогодні, мамо? – Син був явно в піднесеному настрої.

Жінка не встигла відповісти, як Світлана здивувала новиною.

-Повезли Ірину в пологовий будинок. Може, й народить вночі!

Серце Тамари Іванівні тьохнуло. Ось він момент! Завтра додому треба перебиратися. Іншого випадку не буде. Щоб перед фактом молодих поставити. Ще, дивись, і знадоблюся недосвідченим батькам. Хто їм підкаже, хто з дитиною посидить.

Під ці думки Тамара Іванівна повечеряла неспішно, не включаючись до спільної розмови. Одразу пішла до себе. І на подив швидко заснула.

Ось що значить треба зібрати сили для вирішального дня! Це вона так уранці подумала. Прокинулася бадьора, сповнена сил і надії на найкращі зміни. Син із невісткою, начебто, ще не вставали. Тихо у квартирі. Пішли вже? Подивилася на годинник. Ось це так! Звісно, ​​у будинку тепер нікого.

Швидко одяглася. Переконалася, що у квартирі одна. Зібрала сумку з речами. Найнеобхідніше. На перший час. Решту син потім довезе. Викликала таксі.

У неї залишалися ключі від колишньої квартири. Приховала одну зв’язку запасних. Аби замки не змінили! А чого їх міняти? Гарні у неї замки. Справні.

Водій висадив її біля самого під’їзду. Ще б із сусідками ні з ким не зустрітися. Пронесло! У свої двері про всяк випадок подзвонила. Прислухалася. Нікого. А кому бути? Борис на роботу все одно пішов. Хоч і дружина у пологовому будинку. Раніше вечора тепер не заявиться. Ще й до Іри, мабуть, піде. Як там вона цікаво? Народила чи ще ні?

Господиня нарешті увійшла до свого дому. Як же вона скучила! Гладила дверні косяки. Все чоловік робив! Його рученята тут торкалися.

Добре, що молоді нічого не встигли змінити. А то тепер як – зносять цілі стіни, студії якісь влаштовують. Або поєднують кухню з вітальнею.

Тамара Іванівна з любов’ю обійшла свої володіння. Квіти кімнатні наче вціліли. Доглядала Ірина. Молодець! Вона дівчина ніби непогана. Зі свекрухою не порозумілася. То що з того? Тамара Іванівна теж із невісткою за життя, вважай, не потоваришувала. А з Ірою вони ладнатимуть! Чого їм ділити!

Жінка пройшла на кухню. Зазирнула у холодильник. Струснула пакет із залишками кефіру. Млинців приготує до приходу Бориса. Він любить бабусині. А то й зараз можна зробити! Може, він ще вдень повернеться!

Незабаром будинок наповнився ароматом кориці. Тамара Іванівна задоволено помилувалася гіркою пишних млинців. Зняла пробу. Чай теж заварила свіжий, свій фірмовий. З м’ятою та чебрецем. Банки з травами стояли на колишньому місці, кришки туго закручені.

Нічого ніби й не змінилося у її квартирці за ці півроку. Ну, посуд якийсь додався. Одяг на стільцях.

Ой, як добре все ж таки вдома! Невже й справді сьогодні спатиме на своєму ліжечку! Ні, вона ж на дивані вирішила у прохідній кімнаті. Нічого, все одно – вдома!

Тамара Іванівна дістала з антресолі гостьові подушку та ковдру. Розпакувала сумку з речами. Застелила собі ліжко. Отут би ширмочку поставити невелику, і добре було б!

Прилягла на диван. Опробувати, чи добре? Добре! М’яко, рівно. Замружила очі від насолоди. Потяглася солодко. Що це її знову на сон хилить? Подрімає, поки Борис не повернувся…

…Борис відчинив двері своїм ключем. Потягнув ніздрями повітря. Чим це пахне так солодко? Бабуся прийшла! Млинців його улюблених напекла. Мабуть, привітати заглянула та скрасити його тимчасову самотність. Молодець, бабуся! Значить, вже знає, що правнучка в неї народилася. А ось що Тамарою вирішили назвати, поки не знає. Він сьогодні Ірину, нарешті, умовив. То сюрприз бабусі буде!

Онук із любов’ю глянув на Тамару Іванівну. Усміхається уві сні!

Борис пройшов на кухню. Розігрів у мікрохвильовці млинці. Налив запашного чаю з термоса. Добре з бабусею! Все-таки неправильно вони з нею вчинили. Борис бабусі у вічі не міг дивитися. Хоча сам особисто і не просив ні про що таке. А вона, вона яка, зла не пам’ятає. Провідала його.

Він знову пройшов до кімнати. Тамара Іванівна, як і раніше, лежала на спині, витягнувшись. Обличчя світле, усміхається.

Сусідки-подружки потім пліткували:

– Щаслива пішла Іванівна! Видно, солодко заснула. І вийшло – назовсім.