Наталя, розливши по тарілках борщ, що залишився з обіду, порізала хліб великими скибками, дістала з морозилки сало, порізане заздалегідь, нашвидкуруч покришила огірок, розігріла круглу молоду картопельку і покликала домочадців до столу.

— Ходімо вечеряти, мужики!

Мужики немов того й чекали. Потираючи руки, вони один за одним спішно йшли до накритого столу.

Федір, батько сімейства зі схваленням глянув на накриту «галявину».

— Ну яка ж тільки господиня наша матуся! Накрила такий шикарний стіл! Борщика з втоми посьорбати – саме те. Та ще й картопелька з салом… Тут не гріх і 50 грам, га, мати?

Наталя тільки посміхнулася, і схвально кивнула чоловікові, мовляв, можна.

Дружно брязкали ложки. Чоловіки їли мовчки, бо негоже з повним ротом розмовляти.

Дуже швидко вони вмолотили борщ, і відкинувшись на стільці, сито посміхалися й ліниво перемовлялися, мовляв, спасибі, мамо, все було дуже смачно.

І тільки молодшенький, Борис, тримаючи в руках ложку, з огидою дивився на тарілку, що стояла перед ним, не наважуючись запустити туди ложку.

Мати, нахилившись до сина, турботливо запитала:

— Що ти, синку? Що сталося? Чому не їси?

Син мовчав, спідлоба дивлячись на матір.

Наталя, повторивши своє запитання, дивилася на сина, не відводячи очей.

Борис так само мовчав, і кривив обличчя, наче набрав до рота крижаної води, а проковтнути не зміг, от і корчився, бо ниють зуби.

З доброго, ласкавого та турботливого зробився погляд Наталії суворим. Впритул підійшовши до сина, гаркнула вона так, що аж стіни затремтіли, а батько разом зі старшими братами втиснули голови в плечі.

— Ну? Що мовчиш? Язик проковтнув? Чому борщ стоїть недоторканий? Чи ти особливого запрошення чекаєш?

Борис шумно ковтнув і, набравшись сміливості, дивлячись матері прямо в очі, відповів:

— А от не буду я твій борщ на вечерю їсти! Хоч що зі мною роби – не буду, і все тут! На обід – будь ласка, а ось на вечерю ні!

Наталя, сплеснувши руками, підійшла до сина і обмацала його лоб. Ну так, про всяк випадок. Раптом жар у хлопчини, а вона ні сном, ні духом. Переконавшись, що жару в дитятка немає, Наталя запитально глянула на Борьку й одними очима запитала, мовляв, чого це раптом?

Борис, немов враз осмілів, обвів очима всіх присутніх і урочисто повідомив, мовляв, а ось не буду, і все тут! А то дивіться, взяли моду! Їй-Богу, ненормальні! У всіх нормальних, пристойних сім’ях борщ належить їсти строго на обід, і ніяк інакше. А якщо борщ на вечерю їсти, то отже, і сім’я ненормальна, і люди, у сім’ї цій живуть, ніякі не пристойні, або ж в злиднях.

І така тиша раптом настала, що чути було, як комар на сусідній вулиці дзижчить, та муха в сусідки, що через два будинки живе крильцями махає.

Першою схаменулася Наталя. Мовчки забравши в сина тарілку, вона так само мовчки виплеснула вміст у собачу миску.

Трохи подумавши, туди ж вирушила і картопля, що належала синові. Поставивши порожню тарілку перед Борькою, мати пожаліла його, і, поклавши перед ним кілька скибочок огірочка, сіла навпроти, з розчуленням дивлячись на своє пристойне дитя.

— Їж – їж, Бориско. І то правда, чого це я? Тобі, пристойному та нормальному огірочка часточку, а борщ твій Шарику віддам, він у нормальних сім’ях не жив, тільки в нашій, ненормальній. Йому на вечерю і борщ у радість, не те, що тобі, гурману. Ти ось що, Борисе, догризай огірочок, та спати лягай, а перед цим не забудь мене просвітити, що в пристойних і нормальних сім’ях на сніданок частувати звикли, а то я здуру тобі яйце посмажу, а раптом це не належить? Або може тобі з вечора лист салатний приготувати, пожуєш, та ситий будеш? І з обідом визначся, я ж не знаю, що та як у нормальних людей!

Бориска, опустивши очі мляво гриз огірок і нишком поглядав на миску Шарика. Добре йому, Шарику. Наїсться борщику, усміхатиметься, та над Борькою посміюватиметься.

А тут ще батько взявся сина виховувати, мовляв, у нас усе просто, Борько. Не подобається їжа – вперед до плити. А не хочеш до плити – їж що дають, і не викаблучуйся. Ну або гризи огірок. Ми люди прості, росли в простих сім’ях, звідки нам знати, що там у нормальних їдять, якими делікатесами їх пригощають?

Та по совісті сказати, і часу в нас обмаль, бо працюємо ми всі, ніколи біля плити цілодобово стояти. Залишився борщ з обіду – їмо борщ. Залишилася картопля – теж убік не відставимо. І носа не кривимо, обличчя не морщимо. А захочемо – і кашу молочну їсти будемо на вечерю, та з апетитом, із задоволенням! І прадіди наші не вибагливі були, і діди, і батьки.

Бориска, ковтнувши слину, жалісливо подивився на матір і запитав:

— Мамо, а там борщу більше не залишилося? Ну їх, нормальних усяких!

Наталя, знизавши плечима, відповіла, мовляв, ні вже, Бориска, немає більше борщу, непристойні люди за вечерею зʼїли все. Тобі тільки огірок залишився.

Лежав Бориска в ліжку, перевертався з боку на бік, і думав про те, що напевно смачний був борщ! Живіт без упину бурчав. І то правда, ненормальна сім’я! Відняти тарілку смачного, наваристого борщу в сина й віддати його, борщ собаці!

Може й ненормальна в мене сім’я, але так, ми їмо буває борщ на вечерю. Особливо борщ. Особливо з часником. Ну як його в обід їсти?

Цікаво, скільки серед нас таких ненормальних?

КІНЕЦЬ.