Богдана несла на своїх плечах весь тягар турбот своєї сім’ї, без вагань задовольняючи їхні потреби. День за днем вони звикали покладатися на її непохитну підтримку, поступово користуючись її добросердечністю та щедрістю. Те, що колись було проханням, перетворилося на вимогу. За характером Богдана була м’якою, тому їй важко було відмовити будь-кому у проханні про допомогу, чи то на роботі, чи в сім’ї. Вона мала вроджене бажання допомагати всім, що часто призводило до того, що вона працювала більше за інших на своїй роботі, щоб потім відвідати доньку і піклуватися про онука.
Богдана несла на своїх плечах весь тягар турбот своєї сім’ї, без вагань задовольняючи їхні потреби. День за днем вони звикали покладатися на її непохитну підтримку, поступово користуючись її добросердечністю та щедрістю. Те, що колись було проханням, перетворилося на вимогу.
За характером Богдана була м’якою, тому їй важко було відмовити будь-кому у проханні про допомогу, чи то на роботі, чи в сім’ї.
Вона мала вроджене бажання допомагати всім, що часто призводило до того, що вона працювала більше за інших на своїй роботі, щоб потім відвідати доньку і піклуватися про онука.
Тим часом Богдана продовжувала нести відповідальність за все домашнє господарство, навіть коли її чоловік вийшов на пенсію і був присутній вдома.
Протягом усього свого життя вона крутилася, як муха в окропі, і це позначилося на її здоров’ї. Під час нещодавнього обстеження суворі слова лікаря знайшли відгук у її душі: їй потрібен відпочинок. Вперше в житті Богдана прийняла рішення на свою користь.
Вона набралася сміливості та попросила відпустку на роботі.
Начальник неохоче розглядав її прохання, побоюючись втратити такого цінного працівника і кваліфікованого фахівця. Однак
Богдана стояла на своєму, навіть погрожуючи звільнитися, якщо їй не нададуть місяць відпочинку. Після семи років без відпустки вона досягла своєї межі.
Коли новина про її рішення поширилася, дочка висловила своє обурення, вважаючи, що Богдана на старості років з’їхала з глузду.
“Вона покинула нас усіх і поїхала, – вигукнула дочка. “Хто тепер буде піклуватися про Бориса? Мені доведеться найняти няню, бо я пізно повертаюся з роботи.
Я не хочу довіряти свою дитину незнайомій людині, та й коштуватиме це недешево. Навіть мій батько незадоволений. Тепер він повинен сам готувати та прибирати, а він до цього зовсім не звик!” Богдана попередила всіх про своє рішення ще за місяць до цього, але її слова були відкинуті, як несуттєві.
Лише за відсутності Богдани її сім’я усвідомила важливість її внеску. З її відпусткою вони нарешті відчули, на що насправді потрібно цінувати.
КІНЕЦЬ.