Коли Богдан повернувся додому, вдома не було ні дружини, ні однорічного сина, що було досить дивно, адже в цей час вони зазвичай були вдома.

Тільки Богдан хотів вийти з дому, щоб спитати сусідку, де його дружина, як та сама сусідка вийшла зі свого будинку, з сином Богдана на руках. За її словами, дружина Богдана залишила сина сусідці, а сама пішла кудись — з’явилися якісь невідкладні справи.

Богдан залишився вдома один з малюком, але йому вже не раз доводилося за ним доглядати, так що особливих труднощів не виниклоло, та й дружина залишила готову їжу в мікрохвильовій печі.

Дружини не було півгодини, годину, дві, п’ять, і тоді вже Богдан почав хвилюватися. Що у неї за справи такі, важливіше рідного чоловіка і сина.

Він зателефонував дружині в сотий раз — вона не брала, подзвонив ще через годину, відповіді все немає… Так пройшли ще чотири години. Дружини все не було і не було, Богдан хвилювався все сильніше. Коли чоловік вже поклав сина спати, йому, нарешті, подзвонила дружина.

Той, подняв трубку першим ділом закидав її питаннями, де вона, що робить, чим весь день була зайнята, чи їде вона вже додому. На всі ці питання дружина не відповіла, адже вона зателефонувала повідомити інше, а саме те, що вона більше ніколи не повернеться додому, а сина залишає з батьком.

Богдан від цього був в жа ху, і навіть після того, як дружина поклала трубку, той тримав телефон біля вуха, думаючи, що це якийсь злий жарт. До нещастя, для нього, все це виявилося правдою, і тепер йому належало жити заради сина і піклуватися про нього за обох батьків.

КІНЕЦЬ.