Віра Миколаївна – вчителька з математики. Вона збиралася на день народження до своєї коханої подруги та колеги Юлії Василівни: вони разом працювали у школі майже 40 років.

Віра Миколаївна раніше прокинулася і почала збиратися. Погладила свою улюблену блузку зі спідницею.

Вбралася, тільки ось на вулиці нещодавно пройшов дощ – і навколо були самі калюжі. Віра Миколаївна зайшла до магазину, купила тортик та квіти для подруги. Вийшовши з магазину, почала йти тротуаром.

І тут мимо промчала машина, за кермом сиділа білявка. Вона зупинилася за 10 метрів.

Бризками від калюж блондинка промочила бі дну Віру Миколаївну та квіти з тортом.

-Бабка, ти куди така ошатна зібралася? Вже пізно, всім бабкам удома сидіти потрібно в такий час.

-У мене були важливі справи! Як вам не соро мно!

-За що Соро мно?

За те, що ти не розумієш, де ходиш, сама біля калюжі пройшлась, сама й ви нна. Тут із будівлі вийшов солідний чоловік у костюмі. Блондинка відразу змінилася на обличчі і розтягла свою усмішку.

-Що тут трапилося? – Запитав чоловік.

-Єгоре Дмитровичу, тут бабуся під машину лізла, тепер мене зви нувачує.

-Єгорушка, це ти?

-Віро Миколаївно, як я радий вас бачити!

– І тут чоловік обійняв свою улюблену вчительку з математики.

Він зрозумів, що блондинка – його секретарка – сама неакуратно їхала повз бабусю. Він змусив її виба читись. Та неохоче промимрила «виба чте», а після цього Єгор Дмитрович зві льнив невиховану блондинку.

Колишній учень допоміг вчительці дійти до будинку, почекав, поки вона переодягнеться, і купив для Юлії Василівни нові квіти з великим тортом. Так удвох пішли відзначати день народження.

КІНЕЦЬ.