Жінка звернулася до чоловіка, який лежав на землі, з проханням підійти до неї. Той зібрався і підвів голову, дивлячись на неї з захопленням. Перед ним стояла дама в елегантному пальті на високих підборах, зі шкіряною сумкою та дбайливо нафарбованими нігтями.

Не зважаючи на чоловікову відсутність бажання спілкуватися, жінка не відступала. Вона привітно посміхнулася йому, показуючи свої білі й рівні зуби, та промовила:

– Може, ти хочеш щось поїсти?

– Ні, дякую. Я ситий,- відповів чоловік із легкою іронією в голосі,- Прошу вас, йдіть своєю дорогою.

Жінка нагадала чоловікові, що пора обідати, і потрібно було підвестися. Вона доторкнулася до його руки, але той дратівливо відмахнувся та попросив не турбувати його.

У той момент поряд проходив поліцейський, який почув цю розмову та запитав, чи потрібна допомога.

– Так, будь ласка, допоможіть мені підняти цього чоловіка,- відповіла жінка.

– Для чого це вам?,– здивувався поліцейський,– Він вже давно живе тут, на вулиці. Проблем не вистачає?

– Бачите кафе через дорогу? Я хочу нагодувати цього чоловіка,– відповіла спокійно жінка.

Безхатько, зрозумівши, що відбувається, сказав своє слово:

-Я не хочу нікуди іти! Що ви збираєтеся робити?

Але поліцейський вже допоміг йому піднятися на ноги. Безхатько злякано відступив.

Попросивши відпустити його, безхатько заявив, що не зробив нічого поганого. Однак поліцейський наказав йому послухатись цю пані. Вже в закладі жінка замовила йому обід, а собі – чай з круасаном. Але коли він переступив поріг, адміністратор почав його виштовхувати за двері, аргументуючи це тим, що через нього клієнти покинуть заклад. Жінка скомандувала йому зупинитися та нагадала, що він не має права цього робити.

– Стійте!,- скомандувала жінка,- Скажіть мені, хто орендує цей зал?

– О, це дуже респектабельна група людей,- перемикнутися на розмову працівник,- Вони роблять великі замовлення і є нашими постійними клієнтами.

– Який дохід вони вам приносять?,- запитала жінка,- Гадаю, непоганий. Так от, я генеральний директор компанії, яка регулярно замовляє у вас банкети. Розумієте?

– Вибачте, пані,- на обличчі адміністратора вже з’явилася посмішка.

– Я думаю, що це повністю змінює ситуацію, чи не так, – запитала жінка.

– Так, пані,- послужливо відповів працівник кафе.

Безхатько стояв спантеличено біля входу, не знаючи, що робити далі. Жінка підтвердила своїм рухом голови, що він може підійти до неї. Вона посадила його за стіл, на якому уже стояла готова їжа.

Чоловік зляканим поглядом присів за стіл і почав смакувати. Після того, як він втамував свій голод, жінка запитала:

– Ти пам’ятаєш мене?

Чоловік глянув на її обличчя і сказав, що воно йому знайоме.

– Це вже було давно. За цей час, звісно, я змінилася. Чимало років минуло. Колись, я зайшла в цей заклад голодна й замерзла в легкому пальті. Ти мене нагодував тоді, коли я мала небагато грошей. Пам’ятаєш це кафе, чи ні?,– почала жінка.

– Дещо згадую, але здається, було це так давно…,– несміливо відповів чоловік,– Все змінилося.

– Тоді я вчилася в університеті, була глибока зима. Мене виселили з квартири через борг. Я не знала, куди податися, дуже замерзла. Найближчим був саме цей заклад, де можна було трохи зігрітися. Я зайшла сюди з надією хоч трохи зігрітися. У мене не було зовсім грошей, навіть на гарячий чай…

Чоловік, що сидів поряд, раптом посміхнувся своїм напівбеззубим ротом. Йому згадалася якась подібна ситуація:

– Так, пам’ятаю. Ти попросила якусь роботу, за яку я мав тебе нагодувати…

– Так, ти тоді приніс мені обід і сказав, що це коштом закладу. Я тоді дуже переживала, щоб ти не витратив на мене забагато грошей. Але потім я побачила, як ти віддав гроші за обід з власного гаманця…

– А що сталося далі?,- зацікавлено запитав старий чоловік.

– Далі я почала шукати роботу і знайшла її буквально за кілька днів. Потім я розпочала власний бізнес, який дуже успішно розвивається. Зараз я є директором своєї власної компанії. Ось моя візитна картка, можеш зайти до мене завтра. Я допоможу тобі знайти роботу, якщо хочеш.

Іскри радості заблищали в очах чоловіка, коли він з вдячністю поглянув на жінку, яка стала для нього як свята фея.

– Я втратив своє житло через проблеми з оплатою,- з болем у голосі промовив чоловік.

– В адміністративній частині є маленька кімната з ліжком та душовою кабіною. Ти можеш там жити деякий час, якщо хочеш. Є лише одна умова: не зловживай алкоголем і не запрошуй друзів.

– Я не п’ю. Здоров’я не дозволяє…,- скорботно відповів чоловік, коли по його щоках покотились сльози. Він зітхнув з полегшенням та додав,- Дякую, пані! Дякую!

– Не мені дякуй, а Богові. Колись ти мені допоміг, а зараз я взяла на себе відповідальність допомогти тобі!,- заявила жінка, підвівшись і попросивши рахунок.

Адміністратор, який спостерігав за цією сценою, підійшов до них і сказав:

– Це було диво, яке я мав нагоду побачити завдяки вам.

– У світі існує Бог, тому дива можливі! Пам’ятайте, що ви сієте у цьому житті, те й збираєте!,-  відповіла жінка і пішла до виходу.

КІНЕЦЬ.