Мій рідний батько прожив чимало років, зараз йому 68.

Останні роки мій рідни батько, на жаль, жив один.

Одного разу він два тижні в стаціонарі був, потім додому повернувся, недобре йому ще довго було.

Ходити йому тоді ще не дозволяли, тому потрібно було доглядати комусь за ним, адже він багато речей не міг сам робити.

Через те, що я живу досить таки близько від нього, то всі турботи по догляду за батьком належали мені.

Мої рідні сестра та брат телефонували мені частенько, питали якщо потрібно щось, вони знайдуть, привезуть.

Але жоден із них не запропонував свою допомогу, на жаль, а мені це якраз потрібно найбільше.

Вони зайняті, і не можуть залишити свою роботу і свою сім’ю.

Треба сказати, що тато у нас з досить таки характером.

Щоб йому догодити, потрібно дуже постаратися ще і це правда.

Адже він людина непроста, йому завжди щось не подобалося.

Я якось намагаюся лагодити з ним, стараюся знайти спільну мову, в усьому йому на зустріч йшла сама.

А от брат мій та сестра не хочуть слухати його примхи.

Одного дня просила по черзі і брата, і сестру трохи побути біля нашого батька, мала свої важливі справи.

Спочатку приїхав мій рідний брат Данило.

Я йому показала що де лежить у нас, що коли татові потрібно давати, чим погодувати батька зранку та в обід.

Пообіцяла, що до вечора я все зроблю і повернуся додому.

А вже в обідню пору Данило телефонував мені, щоб я швидко поверталася додому, каже, що він вже не може там сидіти і поїде скоро додому.

Коли під вечір я з’явилася, брат стояв зі своїми речами вже біля дверей.

Як тільки я зайшла, він проходячи повз мене сказав, що сидіти з ним більше не буде і додав, щоб я навіть більше не просила його про це.

Наступного разу моя рідна сестра, донька нашого батька, до речі, також, вчинила точно так само, як брат.

Вони думають, що з нашим татом мені легко?

Невже вони вважають, що мені з ним легше ніж їм?

Подай, принеси, забери, перестав, піднімай, побудь біля мене, і так увесь день з ранку до ночі.

Одне смачне, друге не смачне, подай інше, де так довго була, йому більше все не подобається, ніж подобається.

Те, що тато любить їсти сьогодні, вже зовсім не хоче їсти завтра, постійно у нього примхи якісь, йому мені дуже важко догодити.

До вечора я вже така втомлена, так мені тяжко.

За ті два місяці, що тато лежав вдома, я дуже втомилася.

Мої брат із сестрою так і не підмінили мене більше жодного разу.

Надалі тату дозволили вставати, в квартирі він вже повільно міг ходити сам, але допомога йому потрібна була і надалі.

Згодом ми по трішки стали виходити на вулицю, щоб він міг посидіти на свіжому повітрі та відпочити також.

І знову обов’язково потрібно було бути мені з ним поруч, адже потрібно було ще скрізь наглядати за ним.

А я так втомилася, що й не передати.

Краще буду приходити та водити батька на вулицю, лиш би не лежав.

Мені дуже було непросто в той час.

До того ж в мене також є своя сім’я: чоловік і двоє дітей шкільного віку.

Лише щиро дякуючи своєму чоловіку, який завжди підтримував мене, я змогла вистояти і впоратися з усім, і допомагати татові, але то так нелегко.

Згодом тато став краще ходити, міг для себе все робити сам.

Я зараз часто до нього приходжу, мию, прибираю, готую йому їсти, загалом, роблю усю роботу сама.

Але він старенький і більше навіть я думати не хочу, що буде, якщо йому буде потрібен цілодобовий догляд постійно, це ж все знову буде лише на мені.

Чому одні діти легко можуть відмовитися від батьків, а інші, навіть, якщо їм важко, доглядають за ними до останнього. бо мають совість і їм не байдуже до батьків?

Брат і сестра такі ж татові діти, як і я, але вони живуть спокійно собі і навіть не хвилюються за нього, бо знають, що я біля нього постійно.

Я дуже втомилася.

Що мені робити?

Я не можу відмовитися від тата і перестати до нього ходити, на зло сестрі і братові, адже їм до нього байдуже, вони, все одно, не прийдуть, а я не зможу спокійно спати, знаючи, що він один?

КІНЕЦЬ.