Батько знову приходив. Хоче поговорити. Знову вигнала. Я не маю жодного бажання з ним спілкуватися. Цікаво, коли він дасть нам спокій? Довго все це ще продовжуватиметься?

Мої батьки побралися досить рано. Батьку тоді було двадцять два, а мамі двадцять. Вони були разом понад двадцять років! За цей час вони багато чого пережили. Нас ось із братом народили. Папа завжди мріяв відкрити свою справу. Декілька років виношував свій бізнес-проєкт.

І в нього все вийшло. Фірма батька з кожним роком ставала все успішнішою. Справа пішла вгору. На момент відкриття в компанії офіційно було троє людей.

Але згодом справа розрослась і зараз у штаті, якщо я не помиляюся, вже двадцять сім осіб, у двох філіях.

Тато людина надзвичайно відповідальна. Йому все треба контролювати та досконало знати всі процеси. Він любить сам у всьому розібратися. Навіть якщо ніколи нічого подібного не робив.

Два роки тому до батька влаштувалася на роботу молода дівчина. Їй було років десь двадцять сім. Я її бачила. Типова мисливиця за чоловіками. В голові вітер та груди з декольте вивалюються. Таких тисяч.

Але ця Вероніка поставила собі за мету спокусити батька. Подробиць я не знаю, але згодом у неї це успішно вийшло. Тато став зустрічатися зі своєю підлеглою за спиною у всієї нашої родини. Тоді про це ніхто не знав. А Вероніку влаштовувало, що вона обкрутила чоловіка при грошах. Ось тільки тато, попри свою зраду, йти від мами не збирався.

Ця коханка вирішила, що такий розклад її не влаштовує і треба мужика з сім’ї уводити. Вона приїхала до мами додому та особисто їй розповіла. У неї навіть докази були про всяк випадок: фотографії та листування.

Після цього відвідування маму відвезли на швидкій. Добре, що батькова коханка виявилася не останньою тварюкою. Навіть сама бригаду лікарів викликала.

У мами стався інфаркт. Мама вижила, але здоров’я серйозно похитнулося.
Наша мама людина із залізним характером. Вона завжди була поруч із батьком і підтримувала його усі ці роки. Я впевнена, що якби не мама, тато б ніколи не досяг таких успіхів.

Одразу після виписки з лікарні мама подала на розлучення. Брат, який працював у батька, – звільнився. Наскільки я знаю, вони продовжують спілкуватися, але стосунки зіпсувалися.

Я на той момент пів року як сама стала мамою. Мені й так у житті стресів та гормонів вистачало, а тут ще таке довкола. Батькові я одразу заявила, що ніколи його не пробачу. Адже він мало маму на той світ не відправив.

З Веронікою у тата теж нічого не склалося. Вона звільнилася. І ось вже рік, як тато із постійною регулярністю приходить до мене з умовляннями не позбавляти його родини та спілкування з єдиною онучкою. Він багато разів казав мені, що вважає себе ідіотом і визнає свою провину. Але кому від цього легше?

Дочка поки що маленька і не розуміє, хто і навіщо до нас взагалі приходить. Але я впевнена, що нам не вдасться жити дружно.

Як я запрошуватиму до нас у дім батька? Як мені посадити його за стіл, наприклад, на свій день народження? Адже там буде мати, яку він мало не вбив своєю зрадою.

Тато ж наполягає, що особисто мені він нічого не зробив. Він же не зраджував своїх дітей, то чому ми з братом не бажаємо з ним спілкуватися?

Мені просто здається, що тато не вміє жити один. Адже він ніколи цього не робив. Від своїх батьків переїхав одразу до дружини. Зараз він купив квартиру і навіть не знає, що йому там робити. До нас я його не пускаю. Хоча чоловік щоразу мені каже, що я досить жорстоко вчиняю. Адже він не небезпечний, не маніяк-вбивця, а лише чоловік, що заплутався.

Я вже й сама стала сумніватися, чи правильно я роблю. Всі ці думки не дають мені спокою.

КІНЕЦЬ.