З роботи я повертався пізно ввечері. Біля під’їзду мого будинку я помітив чоловічу постать, що здалася мені знайомою.

– Привіт, сину! Давно на тебе чекаю! – мій батько – Віктор Степанович зіщулився від холоду. – Не щадиш ти себе, допізна працюєш!

Працював я інженером у великій компанії та часто затримувався на роботі, але й платили там пристойно.

– Що вдієш, – знизав я плечима, – чим більше працюєш, тим більше платять! Ти тут що робиш? Де мама?

– Так, ось, вирішив заїхати відвідати, – тато збентежено колупав сніг носком черевика. – Що навіть у дім старого не покличеш?

– Ходімо, звичайно, – кивнув я і попрямував до дверей.

Батько підхопив об’ємну сумку і поспішив за мною. Судячи з усього, розмова у нас з ним намічалася довга.

– Пішов я від неї, – сказав тато, сьорбаючи на кухні чай, – тридцять років прожили разом, але тепер все!

– Тату, ти з глузду з’їхав? – щиро кажучи, я не сприйняв цю інформацію серйозно. – Куди вам розлучатись на старості років?

– А ти мене не стари! Я ще цілком молодий! Стільки років прожив заради неї, заради тебе. Тепер хочу для себе пожити!

Я похитав головою.

В батьків не завжди було все гладко у відносинах, але до розлучення вони дійшли вперше. Мені завжди здавалося, що їхні сварки це така розрядка, щоб не ставало сімейне життя надто нудотним.

– Де жити плануєш? – я сів на стілець навпроти батька. – Чим займатися?

– У тебе поживу для початку, – безтурботно відповів тато, але, побачивши мій здивований погляд, швидко додав, – якщо пустиш, звичайно!

– А з мамою ти помиритись не хочеш? – запитав я. – Поговорити, вирішити проблему?

– Не хочу! – відповів батько. – Я вже багато з нею розмовляв! Ні до чого ці розмови не приводять! Набридло!

Я виділив батькові місце на дивані. Поки він укладався, я думав, що ж робити в цій ситуації?

– Привіт мамо! – вранці наступного дня я був на порозі батьківської квартири. – Розповідай, що у вас із батьком трапилося?

– Знаєш уже все? – сумно сказала мама. – Розлучаємося ми з ним.

– Це я зрозумів, – обірвав я її, – мені цікава причина.

– Очевидно, ми взяли від цього шлюбу все, що можна, – зітхнула мама, – так буває! Живеш із людиною багато років, але потім розумієш, що ваш час із нею минув.

– Мам, ти що таке несеш?

– Та дістав він мене! – раптом прорвало маму, це було так несподівано, що я підстрибнув. – Цілими днями ходить і бубонить, ходить і випрошує щось… Набрид!

– Через це розлучатись? – я був у шоці.

– Вибач, сину, не можу з ним більше жити! – мама вперто вип’ятила підборіддя. – Не миритимуся!

Я повернувся додому і спробував переконати батька поговорити з матір’ю. Він був непохитний.

Батько залишився у мене. Ось тільки тепер я зрозумів, що мала на увазі матір. З Віктором Степановичем неможливо було співіснувати! Він постійно бурчав і був чимось незадоволений, брудний посуд, раптово, став моєю проблемою – тато ніколи не прибирав і не мив за собою тарілки.

Ще одним ударом стало те, що батько пішов з роботи.

– Вони мене там не цінували, ось тепер нехай мучаться! – констатував тато.

Тепер, крім побутових справ, на мої плечі впала і матеріальна відповідальність за батька.

Тато виявився абсолютно несамостійною людиною, мало того, що він брав у мене гроші, не стежив за порядком у квартирі і міг, як то кажуть, “пoмeрти з голоду поруч із повним холодильником”, так він ще не давав мені бачитися з друзями, постійно вимагаючи проводити час із ним.

Я витримав два тижні, а потім почав кричати на батька.

– Я не уявляю, як мама терпіла тебе стільки років? – я кидався по кімнаті і розмахував руками. – Це просто неможливо! Ти поводишся як капризна дитина!

– Саме це я й чув усі роки шлюбу! – прогорлав батько.

– То може, варто вже прислухатися до дружини? – гаркнув я у відповідь. – Пора вже подорослішати до старості! Я не твоя нянька, маю своє життя.

– І в цьому житті немає місця для твого батька? – запитав тато.

Батько раптом якось обм’як, став меншим на зріст.

– Ні, звичайно ні, – сказав я поспішно, – тобі завжди тут знайдеться місце. Але ж не можна бути настільки непристосованим до життя.

Після цієї сварки батько продовжив жити у мене. У поведінці його нічого не змінилося, він відмовляється миритися з матір’ю, відмовляється змінювати свою поведінку, вважає, що всі йому повинні.

Я стримуюсь і намагаюся не лаятись з ним, таки він мій батько, але що робити в такій ситуації? Не можу я все життя присвятити догляду за ним? А як же я? Як же моє життя, мої плани та бажання?

КІНЕЦЬ.