Батьки в дuтuнстві мене толком і не бачили, так як я завжди залишалася у бабусі. А тепер навіть з онуками і дня nосидіти не можуть.

Мої батьки дуже несправедливі по відношенню до мене. Почну зі свого дитинства, коли я мало не жила з бабусею, так як мама і тато повинні були працювати, щоб було, на що жити. Я пам’ятаю, що мене завжди до бабусі відвозили, а самі у справах їхали. Чесно кажучи, мене виростила бабуся, якій я дуже вдячна.

Зараз у мене у самої є діти, дві дочки-Наташа і Аліна. Ми з чоловіком працюємо на двох роботах, щоб накопичити rроші на свою квартиру. Нам спочатку було складно з усім справлятися, але мої батьки вирішили нам доnомогти. Вони відвозили дітей в садок, забирали звідти, а потім — на різні гуртки, гуляли з дівчатами.

Одним словом, розважали дітей, поки ми орали в двох місцях. Вони розуміли наш стан, тому доnомагали. Одного разу мама прийшла і повідомила, що вони здають свою квартиру в оренду, а самі їдуть жити на дачу. Це досить-таки далеко від нас — і від цього мені стало сумно.

— Мам, будь ласка, можете почекати кілька місяців і тільки потім переїхати? Ми майже накопичили на квартиру, але якщо ви поїдете, то мені доведеться кинути одну з робіт, і тоді квартира нам не світить в цьому році — просила я.

— Ми не збираємося через вас насильно тут залишатися. Ми хочемо виїхати і поїдемо, а ти за дітьми своїми доглядай сама, а то вічно сподіваєшся на інших. Ми не зобов’язані доnомагати. — відповіла мама. Я дуже здивувалася від реакції мами; стало прикро, але стримала свої емоції в собі.

Я не думала, що для моїх батьків ці кілька місяців щось змінили б, але вибір за ними, умовляти їх я не стала. Я зрозуміла, що вони не хочуть сидіти з моїми дітьми-і примушувати їх я не можу. Ми з чоловіком вже звикли, що нам все доводиться робити через труднощі.

КІНЕЦЬ.