Я вчуся в п’ятому класі. Завжди намагаюся слухати вчителів, добре робити всі уроки, вести себе належним учню чином. Всі ці роки у мене була одна і та ж проблема: я весь час щось втрачав-якісь шкільне приладдя, іграшки.

І кожен раз вдома мене чекала серйозна розмова. І кожен раз я обіцяв, що це в останній раз. У мене є хобі: я просто обожнюю кататися на роликах і скейті. Щоп’ятниці, після уроків, я приходжу до Оперного театру, де для нас обладнаний спеціальний майданчик з усіма необхідними перешкодами.

Тієї п’ятниці нам оголосили, що уроків не буде. Тому ми з моїм другом Вовкою вирішили відразу йти на майданчик. Коли ми накаталися, вирішили розійтися по домівках. Але як тільки я ступив на поріг, мама закричала:

— Де твій портфель? Увечері мене знову чекала серйозна розмова. Почав тато: — Вітя, ми дуже хочемо купити тобі велосипед. Але проблема в тому, що ти, швидше за все, і його втратиш. Потім мама: — Ми запропонуємо тобі договір: якщо знайдеш свій портфель, того ж дня купимо тобі велосипед.

Природно, для мене це стало неймовірно сильною мотивацією. Я побіг на майданчик і став розпитувати всіх своїх знайомих, чи не бачили вони мій портфель. Всім докладно описував його, розповідав, які наклейки на ньому були і т. д.

Незабаром мені посміхнулася удача: виявилося, мій друг Вова, помітивши, що я помчав з майданчика з величезною швидкістю і забув свій портфель, просто забрав його до себе додому, щоб вранці віддати мені його в школі. Наступного ранку тато, як і обіцяв, купив мені велосипед.

Але перед тим, як дозволити мені на ньому покататися, сказав: — Нехай твій друг Вовка буде для тебе прикладом. Він подбав не тільки про свій портфель, але і про портфель друга. Я зроблю все, щоб виправитися, а також докладу максимум зусиль, щоб стати кращим велогонщиком в світі.

КІНЕЦЬ.