Протягом усього життя я завжди високо цінував своїх батьків. Вони були для мене прикладом для наслідування, і я в усьому дотримувався їхніх порад.

На відміну від інших дітей, які часто мали непорозуміння з батьками, мої були моїми найкращими друзями. Коли мені виповнилося двадцять чотири роки, я зустрів своє кохання, і ми одружилися. Незважаючи на те, що я переїхав від батьків, я все одно часто відвідував їх.

У міру того, як вони старіли, їм як ніколи раніше була потрібна моя допомога.

Якось мама зателефонувала мені і попросила приїхати і допомогти їм винести з квартири старі меблі, щоб звільнити простір. Розібравши стару комод і сервант, ми взялися за важку шафу.

Поки ми закінчували, через задню стінку випали якісь папери, і я почав їх збирати. Один із паперів був про моє уsиновлення. Коли мої мати і батько побачили, що я тримаю в руках, вони обидва побіліли, а я на мить завмер.

— Синку, мені шкода, що ми не могли сказати тобі про це раніше, — крізь сlьози сказала мама.

— Ми з мамою не змогли стати твоїми біоLогічними батьками, але ми все одно вважаємо тебе частиною себе, — додав батько.

Я дивився на цих двох людей, які були мені такі дорогі, і відчував подяку за те, що доля привела їх у моє життя. Все, що я міг зробити, це розірвати папірець і обійняти батьків.

— Мені не потрібні жодні докази моїх біоLогічних батьків, коли я й так маю двох, — сказав я.