Якось подруга мені поскаржилася на родину своїх батьків. Я довго слухала, наче й розуміла її тата й маму, але мені було шкода Ольгу саму. Я не вважаю, що вона винна і сама може вплинути на чоловіка свого. Я на її стороні.

– Найголовніше, що Павлові мої батьки не говорять ні слова докору. Взагалі, – поскаржилася якось мені Ольга.

– Вчора приїхали в гості, тато так щиро посміхається, жартує з моїм чоловіком, руку йому тисне, мама дістає з сумки делікатеси різні: сир, сосиски, масло, цукерки, викладає на стіл. Собі такого купити не може, а нам привезла чомусь.

– Делікатеси? Це сосиски у вас?

– Ага, для нас останнім часом і сосиски – делікатес, уявляєш, дожили, – пояснює подруга мені. – Павло мій пів року вже як без роботи сидить, розраховуємо лише на допомогу чиюсь, наче йому хтось щось винен. Якби мої мама й тато не допомагали, взагалі не знаю, як би жили ми зараз.

Вони і за квартиру платять, і сумки з продуктами нам носять, і гроші підсовують час від часу. Правда, скільки вислуховую я потім за це чимало. А я не розумію, чому я повинна це все слухати від них. З зятем сваритися мої батьки, бачте, не хочуть, а мені годинами висказують своє незадоволення.

Ольга зараз сидить в декреті, тому вона вдома майже постійно, у них з чоловіком дві дочки, старшої вісім років, другій трохи більше року. Роботу її чоловік втратив, на жаль, на самому початку першої хвилі кризи. Ось з того часу і поневіряються вони абияк, відтоді дуже важко їм.

А ще зовсім недавно все у них було добре – народилася довгоочікувана друга дівчинка, донечка гарненька, яку вони планували досить довго. І матеріально все було добре у них, ніхто поганого нічого й не думав.

Подружжя молоде впевнено дивилися в завтрашній день. Павло добре працював, отримував досить таки хорошу зарплату, Ольга до виходу в декрет зробила деякі накопичення.

Квартира у них батьківська, не в оренді і не в кредиті, батьки Ольги з самого початку розраховували віддати її дочці. Тільки ось офіційно ще не переоформили поки. Так що за дах над головою вони з чоловіком теж не хвилювалися зовсім. Здавалося, підступу чекати нізвідки, живи та радій.

Ольга навіть народжувати пішла платно, тоді вони могли собі дозволити ось це все – окрему палату, необмежене відвідування родичів, підвищена увага персоналу на всіх етапах і все інше, що має на увазі контракт, та й чоловік теж був задоволений, сказав, що йому спокійніше буде, коли вона матиме добрий догляд з дитятком.

Першу дочку народжувала не так, і враження були, чесно кажучи, не дуже. Цього разу вирішили постаратися, і сума за контракт здалася невеликою.

А зараз ці гроші здаються таким багатством, вже шкодують, що витратили їх необдумано так, на сьогоднішній день вони б їм дуже згодилися.

Ольга з чоловіком і подумати не могли, що через рік будуть радіти принесеним батьками з милості сиру і маслу.

Роботу Павло шукає з самого початку, але без особливого успіху, на жаль. Написав всім знайомим, розмістив прикріплений пост в соцмережах – відкритий, мовляв, для нових пропозицій по роботі, можу і те, і це, за репост вам плюсик до карми.

Чоловік моєї подруги завжди моніторить вакансії усі, розсилає листи і резюме. Тільки відгуків чомусь зовсім небагато, і це дивно. Позитивний молодий чоловік, з досвідом роботи, сімейний, стабільний.

Загалом, у нього й гарні рекомендації, він людина дійсно старанна, ще й плюси є – у декрет він не втече, за дитиною в садок до шостої вечора тікати не буде – у нього дружина є, яка сидить вдома і все це робить сама. І при всьому при цьому чомусь його кандидатура не цікавить роботодавців.

Так, зараз у багатьох з роботою проблеми. Але кого тоді взагалі беруть, якщо не таких, як молодий та перспективний Павло?

– У твого чоловіка запитів вагон, мабуть, – тихим голосом вимовляє мати Ольги частенько. – Чого сидить удома, питається? Чого чекає зараз, коли ви без копійки усі сидите? Простої роботи повнісінько всюди. Кур’єром, вантажником, робітником на будівництво, сторожем яким-небудь нехай йде, поки менеджером його не беруть. Хоч щось для сім’ї заробить.

Йти на важку малооплачувану роботу Павло сам не хоче категорично. Користі від цього небагато, пояснює він дружині. Ну, він почне працювати за 6 тисяч на місяць, тягаючи на спині піаніно на п’ятий поверх без ліфта, і що? Жити на ці гроші сім’єю все одно не можна, це раз.

Потім, на такій недобрій та важкій роботі дуже легко втратити здоров’я. А найголовніше, спробуй потім з вантажників влаштуватися кудись на інтелектуальну роботу. Навіть якщо не робити запис у трудовій, працювати неофіційно, піднятися потім «з дна» в середній клас буде дуже непросто, впевнений Дмитро.

– І що, він так і лежить на дивані?, – знизивши голос, розпитує дочку мама, коли чоловік моєї подруги виходить з кухні. – Що він робить цілими днями взагалі? Роботу шукає хочеш сказати весь день? Ось вранці прокидається – і що далі? За комп сідає? Ну-ну. А ти чого мовчки на все це дивишся? Скажи йому серйозно – вистачить, мовляв, уже! Нехай йде куди завгодно, дорослий здоровий чоловік роботу знайти не може, навіть чути про це не хочу.

– Слухай, ось йому не соромно взагалі за стіл сідати, на тарілку собі класти їжу, що її він купив? Що це за чоловік такий взагалі?, – так само тихесенько вступає в розмову батько.

– Совість повинна бути у людини хоч якась? Нехай йде хоча б на комуналку заробить. Ми взагалі теж не мільйонери з матір’ю, дві квартири тягнути. Воно, знаєш, кусається трохи таки.

Батьки постійно доньці докоряють за зятя, хоча йому самому не говорять нічого, мовляв, не хочуть лізти в їх сім’ю.

Тут двері відкриваються, в кухню заходить Павло з дітьми, і теща починає мило розмовляти про погоду, як ніби тільки про неї мова і йшла весь цей час.

А може, це правильна тактика? Нехай донька сама розбирається зі своїм чоловіком, свариться, з’ясовує стосунки, просить йти його на роботу?

Теща з тестем виховувати його не зобов’язані, і в той же час мовчки дивитися на його бездіяльність, оплачуючи йому їжу і комуналку, теж неправильно.

Але чи правильно насідати з докорами на дочку в цій ситуації? Їй самій, можливо, не подобається те, що відбувається в її сім’ї, але що вона може зробити зі свого боку, сидячи в декреті?

Я вважаю, що вони самі могли б зятем поговорити, а не лише своїй доньці настрій постійно псувати. Що вона може зробити? А так, можливо, б стало соромно Павлові і почав би роботу шукати. Хіба батьки Ольги не мають права висказати все зятеві своєму?

КІНЕЦЬ.