Оксана росла у бабусі з дідусем. Батьки її живі та здо рові. Ось тільки як поїхали до Європи заробляти, так жодного разу і не приїжджали. Не приїхали проводити в останній путь ні бабусю, ні діда.

Не приїхали на весілля дочки. Не приїхали на народ ження онука. Онука баба з дідом побачили лише за два роки. І то тоді, коли вирішили, що настав час зупинитися.

За час відсутності батьків Оксані у всьому доnомагала свекруха. З нею дівчина набагато швидше порозумілася, ніж з рідною мамою . І хоча батьки повернулися, але ди ва так і не сталося.

Вони не звертали уваги ні на онука, ні на дочку. Вони мали інші турботи: домашні справи, ремонт будинку. Вони не були навчені доглядати дітей і турбуватися про них.

Навіть жодного разу не запросили дочку з онуком у гості. Тоді Оксана вирішила взяти все у свої руки та вирішила познайомити свою рідню з родиною чоловіка.

Після знайомства сватів між собою ситуація лише погіршилася. Оксана святкувала свій День народ ження. За столом мама Оксани вирішила зауважити зятю: «Ярославе, це зовсім невиховано з твого боку, так голосно їсти.

Поводишся, ніби ти тут один. У Європі так не прийнято поводитися». Не встигла домовити, як в розмову втрутилася мати Ярослава. «А що? У Європі хіба прийнято залишати дітей напризволяще?».

Спочатку настала тиша, а після неї був сkандал. Батьки пересварилися між собою, намовивши один одному чимало неприємних речей. Після цього Ярослав звинуватив Оксану у невихованості її батьків. «Твоя мама має попросити у моєї мами прощення.

Вона нічого nоганого не зробила, просто сказала правду. Інакше, щоб у нашому домі твоїх батьків більше не було». Оксана тепер і не знає, як поводитися в цій ситуації. Якби nроблема була тільки у її мами з татом, а то ще й свекруха впхнула свій ніс куди не треба. Хай би самі розбиралися.

КІНЕЦЬ.