Мені дуже потрібна ваша допомога, я в безвиході. З  чоловіком прожили близько чотирьох років, не розписані, є донька. Ми дуже кохаємо одне одного, у нас така пристрасть та емоції одне до одного, і сварки бувають, але вийшло так, що ми розлучилися.

А все тому, що ми по-різному виховані, бувають через це непорозуміння, він робить тільки те, що він хоче, а я роблю все, щоб радувати своїх батьків.

Вони добре прийняли мого коханого, кажуть, що це мій вибір, але завжди вносили свої корективи. Моя мама мені завжди каже, як має бути, як живуть стандартні сім’ї, але з моїм молодим чоловіком сім’я стандартною не може бути, він не такий як ми, і я прийняла його.

Але сама не розуміючи, жила так, як сама не хотіла, а так, як говорили батьки.

Микита завжди це помічав і не раз казав мені, що вони втручаються в наше життя, що йому теж так важко, і я навіть намагалася поговорити з мамою, але марно вона каже, що вони мене люблять і оберігають від проблем. Вони мене душать своєю надмірною опікою, постійним контролем.

Коли розлучилися, він поїхав до іншого міста, зараз ми помирилися, і він хоче забрати нас донькою. Але він має умову — перестати залежати від думки моїх батьків і жити так, як хочу я, тобто бути собою. Я його так люблю, я хочу з ним ступити в інше життя, спробувати щось нове, але як?

Я не знаю, як це переживуть батьки, для них це дико, це буде скандал, почнеться розмова про те, що я їх залишила, обрала не сім’ю, а хлопця, почнуть говорити мені, що тут у мене стабільна робота, родичі, що я заберу у них улюблену онучку.

Вони кажуть, що роблять краще для мене, але я розриваюся між ними та своїм коханим. Я навіть не говорю їм, що помирилася з Микитою.

Вони почнуть читати моралі, що як так я його вибачила, адже він поїхав до іншого міста. Я їм така вдячна, вони стільки зробили для мене, люблю їх дуже. Але як мені бути? Відмовитися від кохання та свого особистого життя? Але хочу свою сім’ю. Ображати їх так не хочеться.

КІНЕЦЬ.