Батько з мамою Вікторії розлучилися ще 20 років тому.

Але, як би там не було, тато з життя дочки ніколи не зникав, він завжди справно і вчасно платив аліменти, допомагав і без того, в житті Вікторії він завжди брав активну участь.

– Я, правду кажучи, і не відчувала особливо, що мої мама та батько не живуть разом, – каже Вікторія, – в усі важливі моменти мого життя тато був зі мною поряд: на випускному в дитячому саду, в той день, коли я вперше переступила шкільний поріг, потім, коли я випустилася зі школи і танцювала з татом вальс на останньому дзвонику. В найважливіші моменти життя, він був поряд зі мною.

А коли минув час, приїхав батько Вікторії і на весілля до своєї дочки 2 роки тому, та не з порожніми руками він приїхав привітати, а разом з вагомим дорогим подарунком: ключами від новенької двокімнатної квартири на ім’я своєї дочки, хотів кращого майбутнього для неї.

Для цього батько продав чималу квартиру своїх батьків в регіоні, додав свої заощадження за багато років і купив житло в столиці, від центру, правда, далеченько, але для Вікторії, яка в столиці тільки вчилася, а потім, влаштувавшись працювати, жила на орендованій квартирі – подарунок був справді шикарним, вона й мріяти про таке не могла раніше.

– Особисте життя у мого батька за всі ці роки так і не склалося, виходить, зовсім, а мама ще пару разів після розлучення з ним пробувала виходити заміж, – згадує Вікторія, – між собою вони не спілкувалися, з батьком я завжди зустрічалася на нейтральній території, без мами. Але, якщо батько, приїхавши на весілля, зупинився в готелі, то моя мама зі своїм новим чоловіком, попросилися переночувати у новій рідині, у батьків мого чоловіка Дмитра.

І то, як поводила себе мама Вікторії а особливо її чоловік в гостях і на весіллі, не дуже сподобалося і самій нареченій, і її свекрам.

Мама найбільше хотіла до себе підвищеної уваги, взяла мікрофон в руки, коли у нього говорив батько нареченої, заявляючи, що вона сама виростила свою дочку, а це набагато цінніше, ніж всякі там квартири в подарунок.

– А батько тримався скромно, – згадує Вікторія, він дуже добре знайшов спільну мову з моїми свекрами, вони знайшли безліч спільних тем. Ну добре, весілля ми якось відсвяткували, але мама після того не заспокоїлася.

Братів і сестер у Вікторії немає, вона одна була у батьків, а у чоловіка її росте молодша сестра, тому подарунок батька був більш ніж до речі: молоді стали жити окремо, у них з’явився свій власний дах над головою. Зробили гарненький ремонт, облаштовували побут, чекали поповнення.

– Але спокою у нас не було, – каже дівчина, – на 6-му місяці я була тоді, дитинку чекала, як мама зі своїм чоловіком без попередження приїхали до нас.

– Ми вирішили провести частину відпустки в столиці, – заявила мама мені з порога, – якщо вже у нас дочка стала мешканкою столиці.

В принципі, Вікторія сама була б не проти, так уже склалося, що мешканці столиці традиційно зустрічають у себе всю рідню, що приїжджає з сіл і маленьких містечок у справах, по лікарнях, та й просто погуляти. Не проти був і її чоловік. Але попередити про свій такий неочікуваний візит і відпустку, яку вони хочуть два тижні провести в столиці можна було?

– Мама, – звернулася Вікторія сама до матусі на другий день, – не міг би твій чоловік виходити на вулицю, адже нам трохи заважає, просто сидить і димить на кухні, може хоч на балкон виходити буде, раз має звичку таку?

– Він звик у квартирі диміти, мені ніколи не заважав, – відповіла спокійно мама. – Та й не маленька ти, витяжка працює, все нормально.

Мама вважала себе вправі розпоряджатися в квартирі дочки, підкреслювала, що вона її народила, виховала-виростила, просила поваги до себе і свого чоловіка. Вікторія сама з животом прибирала, готувала, подавала їжу, поки не прийшла свекруха, їй це зовсім не сподобалося.

– Свахо, – сказала вона, – а твій чоловік не в змозі роззуватися там, де це належить робити? Всі матері дочкам, які дітей чекають, намагаються допомогти, а ти навпаки?

Мама Вікторії тоді так і не знайшла спільної мови з матір’ю її чоловіка, але завдяки цьому, візит матері і вітчима скоротився на цілий тиждень. Після народження дочки мама Вікторії більше до них не приїжджала. Обмежилася телефонними привітаннями та спілкуванням по скайпу.

– Нашій донечці скоро виповниться рік, – каже Вікторія, – ми особливо і не збиралися відзначати, ну прийшли б батьки і сестра мого чоловіка, на цьому б і обмежилися. Але місяць тому зателефонував мій рідний батько, йому треба приїхати в столицю у справах, заодно він хотів пройти обстеження у столичних лікарів. Мій тато попросив дозволу зупинитися у нас. Як я могла йому відмовити? Він же цю квартиру і подарував мені, стільки праці і сил в ню вклав.

Тим більше, що Вікторія запитувала у своєї мами, чи не приїде вона на день народження внучки, яку вона за стільки часу ще жодного разу не бачила.

– Ні, – сказала тоді мама, – нічого гроші на дорогу витрачати, зараз заробітки вже не ті, що раніше були, та ще й взимку, ми краще до вас влітку приїдемо, тоді на внучку і подивлюся.

Вікторія тоді говорила мамі, що до них збирається приїхати батько, мама сказала, що це квартира дочки, кого хоче, того нехай і приймає в гостях. Навіть зраділа, що не перетнеться з колишнім чоловіком. І ось, за тиждень до приїзду батька і за 8 днів до дня народження онучки мама «обрадувала» свою доньку, що їде, що вже квитки взяли.

– Мамо, – сказала Вікторія, – я поговорю з батьками свого чоловіка, своїми свекрами, щоб ви у них зупинилися, тільки нехай твій чоловік веде себе належно.

– Як це ми зупинимося у них, – обурилася мама, – я до дочки їду, у тебе і зупинюся. Маю право. Я твоя мати рідна, я тебе одна, між іншим, виростила. А тата свого можеш відправити до сватів.

Вікторія пояснила, що вона не відправить до сватів батька, тому що рішення мами про візит було спонтанним, вони не планували її у себе зустрічати.

– Так і так, – каже Вікторія, – мій рідний батько квартиру подарував мені, заздалегідь домовився, що приїде, а я йому тепер відмовлю? Мало того, що батьки чоловіка без особливого бажання погодилися прийняти у себе сваху з чоловіком на кілька днів, так мама тепер ще й вередує?

– Я не маю наміру зупинятися у чужих людей, – каже вона дочці, – я буду жити у тебе. Вибирай, хто тобі ближчий та дорожчий, я – матирідна твоя, яка виростила тебе одна, або батько твій.

– Поводить себе, як мала нерозумна дитина. – говорить Дмитро, – Не можна так своїй доньці життя псувати.

Мама дзвонить кожен день, запитує у доньки, що вона там вирішила. Зрештою, Вікторія відповіла, що рішення свого не змінить.

– Значить ми не їдемо, – образилась мати, – значить я зробила висновки, що внучки у мене немає, як немає і дочки.

– Ось і розумію, що я права, – сумно усвідомлює Вікторія, – а на душі все одно не спокійно. Ось навіщо ставити всіх в таке становище? Навіщо я маю робити вибір між батьками, адже вони обоє рідні мені. Невже я зробила щось не так? А як мені потрібно було вчинити, щоб не образився ніхто?

КІНЕЦЬ.