Кілька місяців тому мій хлопець зробив мені пропозицію. Ми вирішили не тягнути з весіллям і зіграти його за п’ять місяців після пропозиції. Тому готуватися довелося у досить стислий термін.

Майже відразу постало питання бюджету весілля та розподілу витрат. Так як у нас з Андрієм, моїм нареченим, зайвих грошей не було, ми домовилися, що наші батьки візьмуть на себе всі питання щодо весілля. Але не даруватимуть подарунки, їхня фінансова участь у заході і буде подарунком. Ні мої, ні його батьки були проти.

Незабаром після пропозиції ми зібралися разом, щоб познайомитися і поспілкуватися. Звісно, ​​зайшла розмова про організацію весілля. Ми розділили всі витрати за категоріями і розподілили між сім’ями приблизно навпіл. Мене навіть приємно здивувало, як ми добре про все домовилися і навіть не сперечалися.

Витрати поділили таким чином, що на мою сім’ю покладалися такі питання, як сукня нареченої, ведучий заходу, діджей та фотограф. А сім’я нареченого мала сплатити ресторан, каблучки та за необхідності автобус для гостей.

Ми з батьками почали з ентузіазмом займатися підготовкою. Я знайшла потрібних підрядників, забронювала їх на потрібні дати. Крім того, ми, як і належить, зробили передоплати. Єдиним невирішеним питанням залишалося моє плаття, і ми збиралися почати з мамою їздити по магазинах.

Після чергової такої поїздки я запитала Андрія, як у них йдуть справи з підготовкою.

– Та поки що не їздили нікуди, все зібратися не можемо. Я подивився деякі варіанти ресторанів, але треба на місці все оцінити. Як виберу кілька штук, тобі теж покажу, – пояснив він.

– Андрію, ну як так? Ресторан – це ж основне! Якщо не буде місця для весілля, то й решта не знадобиться. Часу залишилося замало, все розбирають. Потрібно терміново вже шукати та бронювати, – засмучено відповіла я.

– Та я знаю, знаю! Не набридай. Наступного тижня закриємо це питання, – запевнив Андрій.

У результаті я майже кожен день питала у нареченого, як просувається питання з пошуком місця для весілля. Він то переносив обговорення, то вдавав, що зайнятий, то переконував, що все у процесі. Але в мене починали з’являтися невиразні підозри. А чи не передумав він взагалі на мені одружитися?

Ще й моя мама вносила ложку дьогтю.

– Ні, ну вони цікаві, звісно! Ми ж усі разом домовились. Чого вони тепер зволікають? Ми зі свого боку вже усі передоплати внесли. А вони хоч копійку вклали? Якщо вони передумають, то передоплату ніхто вже не поверне, ти в курсі? – нервувала вона.

Я намагалася заспокоїти маму та запевнити, що все буде добре. Хоча сама нервувалась не на жарт.

І ось ще через кілька тижнів Андрій повернувся додому з роботи і приголомшив мене новиною.

– Тут таке діло … батьки собі машину купили, – сказав він.

– Як це машину? А гроші на весілля лишилися? І чому вони зараз вирішили машину купувати, це терміново чи що? – не могла повірити я.

– Ну, вони давно збиралися, а тут варіант попався дуже хороший. Мабуть, весілля доведеться відкласти.

Виявилося, що батьки нареченого не просто витратили свої заощадження на машину. Вони взяли невеликий кредит на частину вартості автомобіля. Звісно, ​​яке тут уже весілля!

Мої батьки, звісно, ​​були в гніві. Цілком можливо, що перебронювати ведучого, фотографа та решти просто не вийде, і ми втратимо гроші. Добре, що плаття ще не встигли купити. Ну як можна так підводити людей? Ми ж про все домовились.

Позиція мого нареченого мене теж напружувала. Чому в цьому важливому питанні він не переконав батьків відкласти покупку і зіграти весілля? Я вже навіть почала сумніватися, а чи не скасувати нам весілля взагалі. Ну і, звичайно ж, у такі моменти замислюєшся про фінансову незалежність як ніколи.

КІНЕЦЬ.