Богдан та Надія – перша пара на все село. Молоді люди довгий час зустрічалися. Про те, що ці стосунки закінчаться весіллям ніхто не мав жодного сумніву. Батьки дівчини вже почали приготування до свята, Богдан мав засилати сватів. Та в останню мить між парою пробігла чорна кішка.

Неабияким шоком для всіх стала новина – вони розійшлися. Надя так і не приміряла на себе весільної фати, а Богдан, щоб не бачити більше колишньої переїхав жити до міста.

Різне люди говорили щодо причини розриву. Були такі, що вміли прибрехати. Але справжня причина крилася в тому, що стало явним через 9 місяців. Надя народила донечку й лише після народження дитини зізналася, чому наречений покинув її фактично перед весіллям.

Для любові немає перешкод. Надія чітко знала, що збирається прожити з Богданом все життя, тому й віддалася йому ще до весілля. Хлопець був обережним й запевняв дівчину, що вона не завагітніє. Сталося навпаки. Коли Надя повідомила коханому про те, що носить дитину під серцем – він звинуватив її у зраді.

Як не божилася вона перед ним усім цінним, що мала, ніяк не могла переконати, що не зраджувала, що була вірною кожної хвилини. Батьки хлопця теж не вірили у зраду майбутньої невістки. Впрошували сина передумати й визнати дитину. Та Богдан наче осліп, нічого не хотів бачити й нікого не слухав.

Так бідолашна дівчина залишилася покинутою коханим. Від дитини вона не відмовилася. Народила хлопчика, назвала Борисом. З малою дитиною важко давати раду. Доводилося багато працювати  та ще й терпіти людські плітки. Надя на те не зважала, вона знала правду й вони її зрозуміють. Потрібен час.

Відколи Борис народився з Богданом вони не бачилися. Лише одного разу зустріла його на вулиці та він навіть не привітався. Й це після всього, що між ними було. А хлопчик підростав, ставав справжнім козачком лице в лице схожим на свого тата.

Люди не мовчали, переповідали один одному, як малий схожий на Богдана. Ці історії дійшли й до самого чоловіка. Довгий час він наважувався поїхати до Надії й перевірити чи правду люди кажуть. А раптом так, тоді виходить він покинув кохану напризволяще через свою кляту впертість.

Коли Борису виповнилося сім років, привітати хлопця прийшов рідний тато. Богдан довго дивився на свою маленьку копію й розумів, що був дурнем. Він впав на коліна й почав благати прощення у сина й Надії. Вони обійняли чоловіка й сказали, що давно пробачили. З того дня, Богдан залишився біля сина й коханої жінки. Більше ніколи він не сумнівався у словах Наді й робить усе, аби його рідні були щасливі.

КІНЕЦЬ.