Я й уявити раніше не могла, що мої батьки такі егоїстичні люди. Я думала з дитинства, що в будь-якій ситуації вони нам допоможуть, зроблять так, як нам із сестрою буде краще.

Але варто було зіткнутися зі справжніми труднощами, так вони показали своє реальне обличчя. Справа в тому, що моя старша сестра вийшла заміж.

У них із чоловіком не було свого житла, вирішили якийсь час пожити з нами. Тим більше у нас трикімнатна квартира, я у своїй кімнаті, батьки у своїй, а велика зала припадає пилом.

Заселилася туди молода родина. Народилася дитина, сестра все переживала, що малюк нам усім заважатиме. Тим більше я навчаюсь в університеті, мені потрібно багато часу на уроки та тиша.

Але я запевнила сестру, що все гаразд і не потрібно переживати. Я ж розумію, що їй також нелегко. А я свої уроки можу й у бібліотеці зробити. Минув рік, і сестра сказала, що знову ваrітна.

Але жити вчотирьох у залі стало б проблематично. Двоє дітей в одній кімнаті не вмістяться. Тоді нас урятували батьки чоловіка сестри. Вони подарували молодій родині однокімнатну квартиру.

Це був великий подарунок. Хоч там і було мало місця, але це краще, ніж жити у чотирьох стінах із батьками. Діти росли, і сестра з чоловіком розуміли, що місця все ж таки мало.

Нагромадити на двійку поки що не виходить. Тим більше, з маленькими дітьми. Тоді сестра запитала, чи наші батьки зможуть обмінятися квартирами. Адже я скоро з’їжджаю, а навіщо батькам одним трикімнатна квартира. Тим більше, що зал постійно припадає пилом, туди ніхто не заходить.

Але мої батьки почали обурю ватися, мовляв, вони в молодості довго на неї копили. І не хочуть нікуди зі свого рідного місця переїжджати. Я не очікувала такої відповіді . Адже це рідна дочка просить, як можна не допомогти. Тим паче у неї маленькі діти на руках.

КІНЕЦЬ.