Родичі мого чоловіка занадто втручаються в наше життя, і це вже переходить усякі межі. Мені важко з цим миритися, а як пояснити людям, що їх забагато в нашому житті, я не знаю.

Ми з чоловіком одружувалися, коли нам було за 30, якось так вийшло. Зараз нам майже 40 років, ми виховуємо 6-річного сина. До весілля чоловік мене запевняв, що я виходжу заміж за нього, а не за його родичів, тому їхня участь в нашому житті буде зведена до мінімуму.

Вирішили ми, що хочемо жити в столиці. У нас вже були певні накопичення, і ми взяли житло в кредит. Моя рідня живе далеко, я з ними спілкуюся, але здебільшого по телефону. Їм би і в голову не прийшло приїжджати до нас в гості без попередження просто тому, що ми живемо в столиці.

Мої батьки спокійно переїхали до бабусі в село, і там з нею живуть. Дві мої рідні сестри виїхали за кордон, так що з ними ми також не бачимося. А ось рідня чоловіка почала завзято лізти в наше життя. Діалог з своїми родичами природно вів чоловік.

Був момент, коли його батьки наполягали на тому, щоб з нами жила його молодша сестра. Щоб цього уникнути, мій чоловік зняв квартиру сестрі і оплачував за неї оренду майже рік, поки зовиця не вийшла заміж і не переїхала до свого обранця в Польщу.

Я б раділа, але ні. Свекри теж вирішили переїхати в столицю, і зажадали, щоб син їм оренду сплачував. Вибору не було, чоловік погодився. Його батьки знайшли квартиру в сусідньому домі, і стали до нас щодня в гості навідуватися. Можете собі це уявити. Я повертаюся з роботи пізно і втомлена, і ще маю розважати гостей.

Свекри наполягають, що вони приходять до онука. Але мій син не любить з ними гратися, він в своїй кімнаті має чим зайнятися, у нього там і іграшок багато, і книг, він бабусю з дідусем навіть не помічає. А вони удвох прийдуть, сядуть на диван, а мені їх розважай.

Вже чоловік із ними розмовляв кілька разів, але куди там, одна відповідь: «Нам погано, нам самотньо, ви нас кинули, що ми вам не рідні, це не по-людськи». Перестала двері відчиняти, почали телефон обривати і мені та чоловікові. Ми обоє вже не витримуємо, хоч продавай квартиру і тікай в невідомому напрямку.

Як пояснити людям, що їх забагато в нашому житті? І що нам не цікаво сидіти з ними 24/7, можна зустрічатися раз в тиждень, і цього буде достатньо.

Але батьки чоловіка хочуть приходити до нас щовечора на сімейну вечерю, і всі вихідні проводити разом на пікніках. Удвох кудись піти вони не можуть, їм обов’язкова є наша присутність. Взяти онука і піти в парк чи торговий центр, одразу: “Ой, ні, він такий маленький, ми за ним не встежимо, давайте ви з нами”. Син до них ходити не хоче, у них нудно, вони з ним не граються, тільки дивляться телевізор.

Чи можливо в такій ситуації якось достукатися до людей, чи переїзд єдиний вихід? Так то свекри люди не погані, просто ми з чоловіком не можемо дати їм стільки часу, скільки вони вимагають.

Як пояснити людям, що у нас своє життя і свої плани на день, і що ми не можемо щодня з ними бачитися?

Хто з нас не правий – я чи свекри?

Джерело