Матвій був ідеальним хлопцем. Завжди поводився без нарікань, у школі вчився на відмінно. Потім вступив до університету на бюджет і мріяв стати адвокатом.

Після завершення першого курсу університету всі одногрупники вирушили святкувати  до кафе та ресторанів.

Додому Матвій повернувся вже не сам, а з дівчиною.

А через деякий час прийшов з  малесенькою дитиною.

” Це Назар,” — тихо сказав він, коли переступив поріг. — Мій син…

Батьки були вражені.

” Як твій син? Матвію, ти що, з глузду з’їхав?” — вигукнув батько.

” Хто мати дитини?”  — ледь прошепотіла мати, вже притискаючи немовля до себе.

Батьки були вражені. Після довгої розмови з’ясувалося, що це його дитина.

Про маму дитини Матвій не хотів нічого говорити.

Він сказав, що поки не час і попросив допомоги в догляді за малюком.

Це був хлопчик, якого назвали Назарчик.

” Я… поки не можу про це розповісти. Повірте, все не так просто. Мені потрібна ваша допомога. Я не впораюся сам”- попрохав хлопець.

Оскільки в родині працював тільки батько, а мати була домогосподаркою, догляд за дитиною ліг на її плечі.

Матвій продовжував навчання і підпрацьовував півдня. Він працював секретарем в одній з приватних адвокатських фірм.

Часом пропадав удень, не пояснюючи, куди йде. Проте весь вільний час, що мав, він проводив із сином. Грав з ним, вчив новим словам, а пізніше й письму.

На відміну від батька, син ріс дуже творчою особистістю.

Вже з малечку він відчував ритм, любив танцювати та плескати в долоні.

Усі казали, що виросте справжнім артистом. Бабуся й дідусь які одразу говорили, що було б краще віддати малюка на усиновлення, тепер вони обожнювали його, балували та розважали.

Виглядав він як точна копія батька.

Невдовзі Матвій отримав ступінь бакалавра, а магістратуру закінчив заочно.

Перевівся на повну зміну на роботі, влаштував Назарчика в дитсадок, йому вже було більше трьох років.

Трохи пізніше за успіхи в роботі Матвія підвищили до адвоката, але давали лише легкі справи, щоб він набивав руку.

Хлопець дуже старався, прагнучи зробити своє життя кращим.

Нарешті настав момент, коли вся правда про матір дитини мала вийти на поверхню.

Матвій дуже хвилювався, адже, хоча і минуло чимало часу, це все одно його турбувало.

— Дівчина, від якої у мене син, сирота. Ми познайомилися через друзів. Кілька разів ходили на побачення, а потім вона стала в цікавому положенні.

Хлопець відразу сказав, що він дуже хоче немовля, Віта була проти. Вона постійно повторювала, що не має нічого і що не зможе дати дитині нічого.

Далі він пояснив, що дівчина вважала себе тягарем для Матвія. Вона нікого не слухала, мала якусь нав’язливу ідею.

Та все ж йому вдалося вмовити її залишити дитину.

Коли Віта привела в світ дитину, немовля забрали до палати для новонароджених, а дівчину перевели в палату.

Коли настав час годувати малюка, в палаті вже нікого не було.

Не було жодних документів, хто вона і де її знайти.

Про це розповіли батькові, який чекав внизу. Ось так Назарко потрапив до їхньої родини.

— Я не шкодую ані хвилини! — сказав Матвій.

Батьки з повагою поглянули на сина і більше ніколи не сумнівалися в його вчинках.

” Ми пишаємося тобою,” — мовила мати.

” Так. Ти — сильний. І відповідальний. Ми завжди будемо поруч” – додав батько.

У них виріс сильний і відповідальний син.

А мати цього маленького ангела досі не вдалося знайти.

Джерело