Із чоловіком ми познайомилися на останньому курсі інституту. Це було моє перше кохання, яке практично відразу перейшло в шлюб.

Спочатку все було гаразд, ми будували грандіозні плани на майбутнє, мріяли купити квартиру. Поки свого житла ми не мали, ми жили з його мамою. Свекруха з весни до пізньої осені їздила на дачу, тому можна сказати, постійно вона знаходилася в квартирі тільки взимку.

Я влаштувалася працювати викладачем, чоловік – інженер. Усі зароблені гроші ми відкладали на квартиру, обходились мінімумом. Ні на косметику, ні на одяг, ні на походи до ресторану ми не розщедрювалися. Ми мали мету.

Так минуло чотири роки. Спершу народився син, потім дочка. Мені, як і будь-якій молодій матусі, хотілося скупити гарні речі, іграшки, балувати дітей усім найкращим, але чоловік умовляв потерпіти. Згодом моє терпіння почало закінчуватися.

Коли син пішов у перший клас, почалися витрати на школу. Я не хотіла одягати його в обноски, які діставалися нам від родичів та друзів. Тоді я пішла і, не порадившись із чоловіком, купила йому зимову куртку та черевики.

Дитина була в захваті, чого не скажеш про її батька. У той день у нас відбулася перша грандіозна сварка щодо грошей.

Я не могла і не хотіла більше відмовляти собі в елементарних речах, тим більше я заробляла і хотіла теж гарно виглядати у своєму колективі.

Я по кілька сезонів могла носити ті самі чоботи, періодично підклеюючи їх. Мені хотілося зайти до супермаркету та купити те, що хочеться. Але я знала, що вдома є продукти, які свекруха сама виростила на дачі. «Смачні та корисні», – як казав чоловік.

Діти росли, ми продовжували економити, квартиру, як і раніше, не купували. З віком свекруха перетворювалася на домосідку, яка намагається контролювати всі побутові процеси.

На тринадцятому році спільного життя я почала розуміти, що це нездорова економія. Чоловік просто жлоб, який не дає нормального життя ні мені, ні дітям.

Я виливала душу своїм подругам, але вони наче не чули мене. Говорили, мовляв, не п’є, не ображає мене, коханками не бігає – чого мені ще треба? А я із заздрістю дивилася на їхні нові вбрання, подорожі, походи в кіно та по торгових центрах. Я не замислюючись, помінялася б з ними місцями, щоб витратити свої зароблені гроші на себе.

І ось настав довгоочікуваний момент, коли ми зібрали необхідну суму на квартиру. Я була в передчутті нового життя, підбирала варіанти житла, мріяла, як облаштуватиму своє гніздечко. Але в наші плани втрутилася свекруха.

Почавши тиснути на жалість чоловікові, що вона вже стара і довго не проживе, свекруха вирішила написати заповіт на свого сина, щоб ми не йшли від неї. Я була проти. Свекруха цілком може жити окремо і не потребує опіки.

Чоловік вирішив, що ми не купуватимемо квартиру і залишимося жити у його мами. Всі наші накопичення він запропонував витратити на майбутнє дітей, навчання та подальший їхній устрій. Мене розривало від злості. Стільки років постійної економії – заради чого?

Тоді я висловила йому все, що накопичилося в мене за всі роки подружнього життя. Я сказала, що мені набридло жити в чужому будинку, настав час будувати свій побут, а його мати й одна зможе прожити. Чоловік сильно розлютився, розмова перейшла у скандал.

І ось кілька днів ми з благовірним не розмовляємо. Я наполягаю на купівлі квартири та переїзді, а чоловік цього не хоче. Ведеться на голосіння його матері і каже, що їй потрібен догляд. Я вважаю, що вона просто симулює.

Далі жити та економити я не хочу, як і жити зі свекрухою. Думала навіть про розлучення, але це жахливо. Адже стільки років разом прожили. Діти теж відчувають, що щось не так, постійно запитують, а я не знаю, що їм сказати. Так і живемо у підвішеному стані.

КІНЕЦЬ.