Зараз мені майже сорок років. Декілька років тому я розлучилась, діток після шлюбу у нас не залишилось. Я, чесно вам сказати, ніколи їх і не планувала. Багато років я проживала у Чехії і навіть оформила тут громадянство.

Тут у мене чудова робота, що гарно оплачується, багато друзів та просторе помешкання. Всі ці роки мені дуже хотілося бути вільною та незалежною. Тому другого чоловіка я собі і не шукала.

Місяць тому приїхала я на новорічні свята до батьків в Україну. От саме тут і познайомилась із дуже хорошим чоловіком. У нас зав’язались стосунки, але щодо їх майбутнього я сумнівалась, адже Юрій категорично відмовлявся виїжджати із рідної країни. Скільки ми про це не говорили, то він навідріз відмовлявся покидати свою землю.

Мені було прикро, адже доволі швидко я точно усвідомила, що закохалася. Навіть не бентежив той факт, що у чоловіка є дружина і дитина. Через це свій роман ми і старались ретельно приховувати. Юра дуже не хотів, аби його зрада викрилась.

Його я безмежно кохаю, але на всі сто переконана, що ніколи він не зважиться покинути сім’ю, а тим більше переїхати у іншу країну. Я ж не хочу переїжджати до України, бо впевнена, що нове життя тут мені розпочати буде дуже важко. З батьками ми вже багато років бачимось лише двічі на рік, а спілкуємось просто по телефону.

Інколи так хочеться бути з Юрієм та народити від нього дитину. Та я прекрасно розумію, що виховувати мені її доведеться самостійно у будь-якому разі. Допомогти мені в чужій країні ніхто не зможе. Там немає рідних,а друзі не наймались до мене няньками.

Я, звичайно, вірю, що кохання здатне перемогти всі на світі перешкоди, але поки наші стосунки  ні до яких випробувань не готові. Тому, напевно, найкращим виходом тут було б просто поїхати на роботу і намагатись забути про все, що трапилось зі мною протягом цього місяця.

КІНЕЦЬ.