Багато років я не навідувалася до рідного села. Не хотілося повертатися з Чехії, адже спогади про ті краї не приносили радості. Але цього року обставини змусили.

Мій брат загинув на війні, а стара батьківська хата залишилася порожньою. Невістці вона була не потрібна, і я вирішила продати будинок і більше не повертатися сюди. Знайомих у селі залишалося чимало, і я вирішила погостювати тут тиждень.

У неділю пішла до церкви. Людей зібралося багато, я впізнавала далеко не всіх. І раптом погляд зупинився на немічній жінці, яка сиділа біля воріт і просила милостиню.

– Віро, це ти? – пролунав знайомий голос.

– Я! А хто ви? – відповіла я.

– Не впізнаєш? Воно й не дивно. Дивись, на кого я перетворилася. Сльози текли по обличчю незнайомки, і я зрозуміла, що це моя колишня свекруха.

Від тієї гордої та владної жінки, яка колись псувала мені життя, не залишилося й сліду. Коли її син Степан вирішив одружитися зі мною, вона була категорично проти.

– Невже ти не міг знайти когось краще? – казала вона йому. Але так сталося, що я завагітніла, і вибору в нього не лишалося. Ми таки одружилися. З того часу Ніна Василівна робила все, щоб зруйнувати наш шлюб. Вона вселяла Степану, що я йому зраджую, а дитина, мовляв, на нього не схожа. Зрештою, він їй повірив.

Я пішла, забравши трирічного Данила. Якийсь час жила з братом, а потім поїхала на заробітки до Чехії. Там зустріла хорошу людину, яка стала мені підтримкою. Син виріс, майже не пам’ятає Україну. Але я все одно не могла зрозуміти, як свекруха докотилася до такого.

– Що трапилося? Чому ви тут?

– Після твого відходу Степан привів іншу. Ми з нею воювали кілька років. Потім вона вмовила його, і він вигнав мене з дому. Спершу жила в літній кухні, а потім і звідти прогнали. Тепер ночую, де доведеться.

– Але ж у вас має бути пенсія. – Картка та документи у сина. Я не вірила своїм вухам.

Степан був таким підлим? Забрала Ніну Василівну до будинку брата.

– Я збиралася продавати цей будинок, але мені не горить. Живіть тут. Залишила їй 200 євро та пішла до колишнього чоловіка, взявши з собою поліцію.

– Ти аліменти жодного разу не платив. Якщо не хочеш проблем, поверни матері картку та паспорт!

– Робити тобі нема чого! Це вона зруйнувала наш шлюб!

– Огризнувся він.

– Не вона, а ти! Якби любив, не піддався б її словам! Я повернулася до Чехії, так і не завершивши розпочатого. Але чи могла я спокійно жити, знаючи, що бабуся мого сина так страждає? Можливо, згодом я їх познайомлю. А як би ви надійшли на моєму місці?

КІНЕЦЬ.