Моя сусідка Надія ніколи й взагалі подумати не могла, що так в житті її складеться.

Вона все своє життя заради дочки своєї єдиної прожила, все старалася для неї, тільки її одну й носила на руках постійно.

Ростила, любила, все робила для неї, навіть сама заміж більше ніколи не вийшла, бо хвилювалася, що чоловік не прийме доньку її, як рідну, всю себе присвятила доньці.

Ну ось, отримала на старості років подяку від найріднішої людини, яку зовсім не чекала.

Матір зараз не розуміє, як донька її могла проміняти на чоловіка, просто залишити саму.

Просить піти рідну матір з квартири, залишити дім.

27 років тому Надія приїхала в столицю з дуже маленького села.

В цьому місті вона спочатку навчалася, а згодом на досить таки хорошу роботу влаштувалася.

А потім і кохання зустріла своє, вийшла заміж та стала мамою для довгоочікуваної донечки.

Шкода, звичайно, але з чоловіком у Надії не скалося зовсім, на жаль, він просто залишив її.

Але він був людиною досить не бідно, займав гарну посаду.

Тому сам запропонував купити своїй рідній доньці квартиру, в рахунок аліментів на дитину в майбутньому, щоб більше нічого не платити їй і нікому він не був винним.

Надія в ті непрості часи погодилася на таку, не найгіршу до речі, пропозицію колишнього чоловіка.

Але й вибору в неї не було зовсім більше ніякого, бо жити їй не було де, ще й дитина мала на руках, а сама ще молода, квартиру точно сама не купить.

В село повертатися вона теж зовсім не хотіла, бо там ніяких перспектив немає зовсім для молодої жінки з зовсім малою дитиною.

Лише якесь бідне життя, та й не чикає її там ніхто особливо з маленькою дитиною на руках.

І в цій самій квартирі Надія прожила зі своєю донькою Оленою до цього самого дня.

Роки минали душе швидко, донька теж рік за роком росла.

А нещодавно, декілька місяців тому, Олена повідомила свою матір, що збирається виходити заміж, вже плани на майбутнє будує свої.

Їй зробив пропозицію хороший чоловік, але він не місцевий теж, житла у нього свого власного немає, нема куди дружину привести свою.

Але Олена не засмучується зовсім з цього приводу, адже у неї є ж свій власний дах над головою, квартира її, на яку вона плекає гарні надії і яка таки добре заспокоює її.

Вона добре знає, що в неї є квартира своя.

Але тепер проблема у неї, де подіти свою рідну маму, бо не будуть же вони всі трьох жити в однокімнатній квартирі.

– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав якось Олені рідний батько, до якого вона звернулася за порадою, відразу першому зателефонувала йому. – Квартира повністю лише твоя, належить одній тобі – і юридично, і фактично. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав по-совісті. Далі розбирайтеся самі вже між собою, я не буду втручатися у ваше з матір’ю життя.

Олена й сама вважає, що мати цілком може зараз орендувати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад, в своє маленьке, але рідне село.

Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Надію ніхто там зовсім не чекає.

Але і не виженуть же родичі її – частка власності у неї там є також, як і в них самих.

Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає, за невеликі гроші там все можна знайти, а тим паче зараз, коли часи дуже складні і люди в селі цінують кожну копійку.

Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить, бідувати мати не буде.

– А що робити? – говорить Олена. – Кредит ми теж не зможемо платити. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати тоді, по можливості, чим зможу. Але віддати своє житло і піти на орендовану квартиру з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй було добре – це занадто! Мати прекрасно все життя знала, що квартира не її, а вона моя. Вона гарно знала, що в неї дочка росте. За двадцять років могла б пристаратися і щось купити для себе, хіба ні? На що вона сподівалася? А де жити мені з чоловіком? Хто винен, що вона цього не зробила? Я мамі допомагатиму чим зможу, але й своє життя маю влаштувати, вона ще не стара.

Мені дуже шкода свою сусідку.

Але я не знаю, хто правий, вона, чи донька?

КІНЕЦЬ.