Машу прийняли на роботу, бо одна продавщиця зненацька звільнилася. І Машу взяли. Хоча директор, розкішна дама, вся в прикрасах та косметиці, фиркала і дивилася з презирством. А друга продавщиця, юна копія директорки, з надзвичайно довгими нарощеними віями, теж фиркала. Але тихіше. І дивилася з презирством. Та й з деякою жалістю.

То ж був не магазин, а бутік. І продавщиці – не продавці навіть, а персональні консультанти. І продавалися дорогі сорочки та костюми. Супер та екстракласу.

Насправді це був крихітний магазин на другому поверсі бізнес-центру. І речі досить звичайні, але дорогі чомусь. Рідко покупці заходили до цього магазинчику.

Анжела з віями сказала Маші:

– Ти така товста і страшна. Але якщо ти схуднеш і навчишся бути привабливою, можеш влаштувати своє життя. Навчися посміхатися, брови зроби та вії. Волосся пофарбуй. Може, і на тебе якийсь ідіот клюне! До нас вони й ходять. Такі ж речі на ринку вп’ятеро дешевші. Так що не впадай у відчай. Думай позитивно!

А поки йди і стій біля дверей. Зустрічай покупців. Якщо запитають щось, мене клич. А якщо випивший зайде, жени його геть!

Магазинчик був у маленькому містечку, поруч на тому ж поверсі пивна. Незручне сусідство.

Маша стояла біля дверей. Вона була слухняна. Вдома п’яний батько та зла мачуха. І дві дорослі сестри нерідні. Все у двох кімнатах.

Маша стояла, як тумба; їй директор так і казала. Повна, на коротких товстих ніжках з рідкісними світлими віями. Волосся якесь сіре, зачіска немодна.

Але Маша носила все важке, мила підлогу, відпарювала костюми та сорочки. Працьовита. Добра. Але негарна. І її тримали біля дверей, як кам’яного лева чи тумбу.

А Анжела так і вилася перед покупцями. Їй треба було вийти заміж за забезпеченого чоловіка. І вона посміхалася щосили, щебетала і мляво дивилася крізь вії. І натякала на свою волю…

І казала Маші, що Маша своїм виглядом відлякує покупців. Ніколи їй не вийти заміж!

Маша мовчала і стояла біля дверей, як вартовий. Або як кам’яний лев.

І від дверей сильно дуло. Маша застудилася. І стояла з червоним носом, ледве стримувала кашель.

Зайшов чоловік середнього віку, сказав, що терміново потрібна хороша сорочка. Він у відрядженні. Давайте швидше, у мене нарада, а я свою сорочку забруднив у кафе. Побачив товсту сопливу Машу-Тумбу.

– Навіщо ви на протязі стоїте?!, – запитав він. – Ви ж застудилися!.

Маша пробубнила, що то робота така. Це неважка та гарна робота. І вона не весь час стоїть у дверях, вона ще миє підлогу і відпарює костюми в теплі. Так що все гаразд!

Чоловік купив найдорожчу сорочку у Анжели. Пішов, озираючись на Машу.

А потім ще зайшов, попросив краватку. І знову з Машею заговорив. Дав їй носові хустки та вітаміни.

І знову пішов. Анджела сильно лаяла Машу; мовляв, вона злякала перспективного мужика! А він так дивився на Анжелу! І годинник у нього коштує шалені гроші! І костюм дорогий. І тут ти бурмочеш дурниці. Ну, подивися на себе, хіба можна так виглядати!

Маша слухняно подивилась у дверне скло. А там знову цей покупець іде. З квітами. На першому поверсі купив.

І запросив Машу до кафе. Повечеряти та відігрітися. Так йому шкода стало бідну Машу з розпухлою щокою.

Виявився заступником директора заводу із великого міста. Дуже гарною людиною. Тому що саме добрі люди звертають увагу на тих, кому погано. І хочуть якось допомогти!

Директор та Анжела жахливо Машу лаяли. Ось хитрюга, пронира! Місяць пропрацювала та підчепила такого чоловіка! І пішла з бутіка. Хто тепер митиме підлогу і важке тягатиме, га? І відпарювати м’яті сорочки та костюми?

Вдома Машу теж лаяли. Але там її завжди лаяли. Хто буде підлогу мити, тяжкості носити і гроші давати? Ну, хай думають.

А вийти заміж за хорошу людину не завадить ні розпухла щока, ні нежить, ні повнота. Ні погане становище. Навпаки. Хороші люди помічають тих, кому не дуже добре. Іноді нещастя сприяє щастю.

Так Маша вийшла заміж за хорошу людину.

І біля воріт їхнього будинку стоїть кам’яний лев. Охороняє щастя. Лев кам’яний, йому не холодно. А Маша розцвіла після народження дитинки. І в будинку тепло та затишно. Як і має бути…

КІНЕЦЬ.